Хронічний обструктивний бронхіт Типові клінічні прояви Методи діагностики

РЕФЕРАТ

на тему:

“Хронічний обструктивний бронхіт.

Типові клінічні прояви.

Методи діагностики.

Організація догляду за хворими ”.

Хронічний обструктивний бронхіт – це дифузне, прогресуюче нейтрофільне запалення бронхів, пов’язане з тривалим подразненням повітряносних шляхів шкідливими агентами, характеризується перебудовою секреторного апарату слизової оболонки, склеротичними змінами в глибоких шарах бронхіальної стінки і перібронхіальної тканини, супроводжується гіперсекрецією слизі, порушенням очищувальної і захисної функції мукоциліарного апарату бронхів, проявляється постійним, або періодичним кашлем з виділенням харкотиння не менше 3 місяців в році на протязі останніх 2 літ, з повторним спалахом запального процесу в бронхах, що призводить до стійких обструктивних порушень вентиляції і формування легеневого серця.

Клінічні критерії обструктивного бронхіту (по Вотчалу Б.Е.)

Про порушення бронхіальної прохідності свідчать наступні ознаки:

1. Поява задишки, переважно експіраторного характеру при фізичному навантаженні і при виході з теплого приміщення на холод.

2. Виділення харкотиння після тривалого і виснажливого кашлю.

3. Наявність сухих, свистячого характеру хрипів, що виникають переважно на видосі, особливо форсованому.

4. Подовження фази видоху. Наявність скритого бронхоспазму виявляється з допомогою проб з форсованим видихом (в положенні стоячи) та проби Вотчала Б.Е. (в лежачому положенні).

Оцінка важкості захворювання

По рекомендації Європейської респіраторної спілки визначена важкість ХОБ по значенню ОФВ:

1. Легка ступінь – ОФВ – 70%;

2. Середня ступінь – ОФВ – 59-69%;

3. Важка ступінь – ОФВ – менше 50,0%.

Діагностика ХОБ

1. Початок захворювання пацієнти пов’язують з яким-небудь “простудним” захворюванням. Однак, при даному анамнезі вдається вияснити, що ранковий кашель викликаний необхідністю “ранкового туалету бронхів”, виникає у них вже давно. З роками кашель стає постійним, зменшується у літні місяці. Збільшується виділення слизисто-гнійного харкання. Появляється задишка, переважно експіраторного характеру на початку при фізичному навантаженні, а потім і в спокої. Хворі зауважують періодичне погіршення здоров’я, особливо в холодний і сирий час року, пов’язують це погіршення з ГРЗ, грипом.

Задишка та кашель з виділенням слизисто-гнійного харкотиння зберігаються і в період ремісії. Часто спостерігається і бронхоспазм. На відміну від не обструктивного хронічного бронхіту вентиляційна здатність легень в фазі ремісії не нормалізується, продовжують вислуховуватися поодинокі сухі свистячі хрипи.

Детальний аналіз виявляє активне або пасивне куріння тютюну, вплив виробничих інгаляційних шкідливих факторів або забруднення навколишнього середовища.

2. Показники клінічного аналізу крові: ШОЕ у багатьох хворих змінюються мало. Може появлятися лейкоцитоз і зсув формули вліво. Через еритрацитозу, згущення крові і дихального ацидозу ШОЕ сповільнена і нерідко дорівнює “0”.

Дослідження харкотиння використовують у діагностиці: поява гною в харкотинні, лейкоцитів, клітин згущеного епітелію. При обстеженні хворих використовують рентгенологічне обстеження, бронхоскопію.

Лікування ХОБ повинно включати розділи:

1. Навчання пацієнтів. Активна участь хворих в лікувальному процесі – одна з головних умов ефективного лікування ХОБ. Це досягається шляхом інформування пацієнтів про природу хвороби, лікувальних заходах, формулюванню спільно з хворими реалістичної мети лікування, складання індивідуальної програми виздоровлення і навчання пацієнта основним принципом самоконтролю (моніторинг з допомогою “Пікфлоуметра”). При тісному співробітництві пацієнта з лікарем, лікар може розробити план лікування у відповідності до змін пікової швидкості видиху (ПШВ) по пікфлоуметру, що дозволить хворому в певній мірі самостійно коректувати своє лікування. При цьому план лікування будується на основі допустимих змін ПШВ для пацієнта. Показники ПШВ пацієнт регіструє самостійно ранком і вечором і порівнює їх з нормальними стандартами, які додаються до апарату.

2. Припинення куріння.

3. Усунення інгаляційної дії шкідливих факторів виробництва.

4. Базисна терапія хронічної обструктивної хвороби легень включає в себе ряд моментів:

І. Протизапальна та антибактеріальна терапія;

ІІ. Бронходилятаційна терапія;

ІІІ. Глюкокортекостероїди;

IV. Муколітики;

V . Стабілізатори імунної системи.