Юрій Васильович Кондратюк 2

Назва реферату : Юрій Васильович Кондратюк
Розділ : Астрономія, авіація, космонавтика

Юрій Васильович Кондратюк

Він народився як Олександр Гнатович Шаргей 1897 року в Полтаві. Там закінчив зі срібною медаллю гімназію, звідти поїхав вчитися до Петроградського політехнічного інституту. Але провчився заледве місяць – студента-першокурсника було мобілізовано на фронт Першої світової війни. А після громадянської війни вже не Олександр Шаргей, а Юрій Кондратюк працював спочатку на залізниці, потім механіком елеватора, а далі будував уже й сам елеватори в Сибіру, працював над створенням вітрових енергостанцій для Криму й Заволжя. Йому довелося таємно змінити прізвище. Сталося так, що вир громадянської війни закинув юнака на Південь, де він якийсь час прослужив прапорщиком у денікінській армії. Якби після перемоги більшовиків «білого офіцера» викрили, йому б загрожувала смерть.

От і попросила мачуха Олена Петрівна у свого знайомого документи його недавно померлого брата. А Сашкові сказала: «Тобі, сину, треба стати іншою людиною. Інакше все, чим ти живеш, піде вітром».

А жив юнак – серед крові та хаосу, революцій і воєн – космосом. Він захопився цією проблематикою ще навчаючись у гімназії. У це важко повірити, але ще в 1914 році, не маючи закінченої середньої освіти, гімназист-старшокласник серйозно опрацьовував способи прориву людства у міжпланетний простір. Не припиняв своїх розробок він і на війні. Навесні 1917 року вже існував рукопис, де пропонувалося, як досягти з планети Земля іншого небесного тіла: не треба будувати гігантських ракет – від космічного корабля-носія відокремлюється посадочно-злітний модуль. І саме за цим принципом пішов нині розвиток космічної техніки.

А у 1919 році у розшарпаному боями та зміною влад Києві юнак закінчив інший рукопис, давши йому дерзновенний заголовок: «Тим, хто читатиме, щоб будувати». Аж у 1964 року побачив світ цей текст, опублікований у книжці «Піонери ракетної техніки. Кибальчич, Ціолковський, Цандер, Кондратюк». Праця містила ідеї, до реалізації яких людство доступилося лише у ХХ століття: засади створення стаціонарних космічних станцій на орбітах небесних тіл та їх супутниках, багатоцільове використання сонячної енергії в космосі – як для потреб самого корабля, так і для передачі енергії на Землю, розрахунки для коригування польоту…

Ще двічі доробляв і доповнював новими відкриттями свій рукопис геніальний інженер-винахідник, який так і не здобув систематичної вищої освіти! На його розробки столичні вчені давали захоплені рецензії. Професор В.П.Ветчикін писав, що дослідження Кондратюка «є найповнішим з усього, що писалося на цю тему в російській та зарубіжній науці до останнього часу» і пропонував якнайшвидше видати книгу «заради забезпечення пріоритету країни в галузі міжпланетних сполучень». Проте чиновницька бюрократія, що тоді царювала науці, не визнавала досягнень унікального самоука. І в 1929 році Юрій Кондратюк видав невеличку книжечку – «Завоювання міжпланетних просторів» у Новосибірську за власний кошт; за свідченням американських вчених, була використана при підготовці польоту на Місяць. Цікаво, що два розділи автор не включив до публікації свідомо, написавши у передмові: «Вони надто наблизилися вже до робочого проекту оволодіння світовим простором – занадто, щоб можна було їх опублікувати, не знаючи заздалегідь, хто і як цими даними скористається».

Щоб оцінити спрямованість і практичне значення праць Юрія Кондратюка, звернімося до оцінок сучасних вчених, що безпосередньо займаються космічною технікою. Академік у галузі механіки, автор праць з теорії орієнтації космічних кораблів Борис Раушенбах пише: «Як він до цього дійшов, мене досі вражає. Але Кондратюк зрозумів, що в умовах гальмування космічним кораблем не можна керувати, як літаком, змінюючи кут зниження та діючи стернами висоти. Навпаки, захисний щит має завжди залишатися під одним кутом. І що вражає – до яких варіантів вчені не вдавалися, але саме так було зроблено згодом наш «Союз», так зробили американський «Аполлон», так зробили всі інші кораблі…»

Доктор технічних наук, професор, розробник космічної техніки, що сам літав у космос, Костянтин Феоктистов: «Кондратюк запропонував систему контролю пального в баках, яка застосовується і в сучасних ракетах. Нічого кращого просто не винайдено. А як здорово він передбачив, що теплозахисне покриття має бути виготовлене на основі вуглецю! Ми прийшли до вуглецю в усіх найбільш тепло напружених елементах конструкції».

І, нарешті, дамка академіка Валентина Глушка, творця рідинних ракетних двигунів: «На мою думку, ми у великому боргу перед Юрієм Васильовичем Кондратюком. Його вклад у космонавтику ще не знайшов гідного відображення. Незалежно від Ціолковського Кондратюк цілком новим, оригінальним методом вивів основні рівняння польоту ракети. Він розрахував енергетично найбільш вигідні траєкторії космічних польотів, займався теорією багатоступінчастих ракет, розробляв проблеми створення проміжних міжпланетних заправних ракетних баз – супутників планет, економічної посадки ракет із застосуванням гальмування атмосферою. Кондратюк запропонував політ до Місяця і планет з виходом на орбіту їхніх штучних супутників. Йому належить ідея використання гравітаційного поля зустрічних небесних для до розгону або гальмування космічного апарата у процесі польотів у Сонячній системі…»

Геній у свідомості нащадків – і майже повна невідомість життя. Перед війною Юрій Кондратюк працював у скромній проектно-експериментальній конторі вітрових електростанцій.

На Виставці досягнень народного господарства в Москві у павільйоні «Космос» портрет Ю.Кондратюка висить другим одразу після портрета К.Ціолковського. Найприкріше те, що за життя Кондратюкові так і не надали можливості на повну силу попрацювати у тій сфері, де ним у вільний час від основної роботи було зроблено відкриття, що набагато випередили свій час.

7 липня 1941 року він пішов на фронт у складі московського ополчення. Вважається, що того ж року він загинув як рядовий роти зв’язку десь на калузькій землі.