Название: Предмет курсу Релігієзнавство

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 18.96 Kb

Скачать файл: referat.me-2463.docx

Краткое описание работы: Предмет курсу "Релігієзнавство". Предмет курсу "Релігієзнавство". Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим.

Предмет курсу Релігієзнавство

Предмет курсу "Релігієзнавство".

Предмет курсу "Релігієзнавство". Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей.

У релігієзнавстві виділяються два важливі напря­ми, або розділи, — теоретичний та історичний. Тео­ретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й істо­ричні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції.

Таким чином, одним з предметів релііієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності.

Однак, крім цих протилежностей, які протистав­ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого­словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.

Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі­гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет­но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть­ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про­цес, що спирається на відповідні соціальні передумо­ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

Богослов'я у будь-якій формі виступає системою релігійно-догматичних доказів і обгрунтування над­природних, "абсолютних" істин, що випливають з не­обмеженої, надчасової природи Бога. Реліїійні вчення існують також у формі апології (захисту) віровчення і культу від інших релігійних (конфесійних) впливів, руйнування з боку наукового світогляду. Разом з тим богослов'я не ізолюється повністю від суспільства. За допомогою своєї соціальної доктрини реліїтйні авто­ритети формують суспільну позицію церкви, вимагаючи від віруючих здійснення конкретних соціально-корисних дій, залучаючи до церковних організацій нових членів з різних прошарків суспільства.

У порівнянні з релігієзнавством — системою нау­кових знань — релігійні теорії не виводять релігію з глибинних надр суспільної історії та практики, а нав­паки, стверджують богопоходження суспільства. Су­спільство в релігійно-докгринальній Інтерпретації ви­ступає лише як момент, результат "еманації" (прояву) сутності Бога, його творчої потенції. Виходячи з цих принципових положень, релігійна думка ставить су­спільний прогрес у пряму залежність від кінцевої реа­лізації релігійних істин, що викладені в різних церков­них документах і канонічних книгах.

Таким чином, релігієзнавство і богослов'я — це протилежні, хоча і зв'язані спільним предметом до­слідження, типи світоспоглядання і світосприйняття, різні системи оцінки духовних культурних цінностей. Тому їх не слід ототожнювати.

Особливого значення набувають питання відно­шення релігієзнавства до атеїстичної теорії та ідеоло­гії. Атеїстичні ідеї і норми оцінки релігійних явищ, як відомо, за часів панування тоталітарного режиму в Україні клалися в основу антирелігійної й антицерков-ної політики. Це призводило до порушення прав лю­дини, а конституційний принцип свободи совісті ли­ше декларувався, що породжувало значні деформації в духовному житті суспільства, правовій політиці держави, створювало напруження у відносинах між віруючими і невіруючими.

Певний час релігієзнавство розвивалося в лоні атеїстичних знань і вважалося їх складовою частиною. В сучасних умовах релігієзнавча наука є самостійною теоретичною дисципліною і за своїми принципами та методами корінним чином різниться від атеїзму.

На відміну від атеїстичних поглядів релігієзнав­ство вивчає релігійні явища як складний комплекс соціально-історичних, філософських і психологічних проблем. Тому необхідно звернути увагу на конкретні галузі релігієзнавчої науки.

Ядром теоретичного релігієзнавства виступає "фі­лософія релігії". Під останньою розуміється філософ­ське пояснення релігії. В сучасній філософській думці існують два напрями обгрунтування філософії релігії: ідеалістичний (релігія визначається як центральне су­спільне явище, в релігійній свідомості відображається зміст потойбічних, надприродних факторів) і матеріа­лістичний (релігія є суспільно-історичним продуктом з її внутрішніми закономірностями розвитку). Від іде­алістичної філософії слід відрізняти релігійну філосо­фію. З цієї причини неможливо ототожнювати філо­софію релігії, яка, наприклад, випливає з корінних принципів філософського ідеалізму (об'єктивного чи суб'єктивного), з конкретною формою релігійної фі­лософії. Сучасна релігійна філософія представляє су­купність різних напрямів і течій, які розвиваються у християнстві, ісламі, буддизмі та інших розвинутих релігійних системах.

Безумовно, релігійна філософія у будь-якій формі виступає специфічним різновидом ідеалізму. Однак вона спирається не на теоретичні постулати філософ­ське-ідеалістичних систем, а на вихідні принципи ві­ровчення конкретної релігії. Між раціональними фі­лософськими постулатами і релігійними, містифіко­ваними принципами віровчення існують досить знач­ні розбіжності, які не слід ігнорувати.

Релігійна філософія з теологічних позицій також вирішує певні суспільно-політичні й соціальні проб­леми, прагне вплинути на практичну сферу релігійно­сті віруючих. Таким чином, у концептуальному від­ношенні необхідно відділяти філософію релігії від ре­лігійної філософії, а також від самої теологічної доктрини, на яку спирається релігійне-філософська система.

Філософія релігії локалізує предмет вивчення ре­лігії. Остання виступає об'єктом філософського знан­ня насамперед як соціальне явище. Досліджується не тільки механізм виникнення релігії, а й процес її ві­дображення у свідомості людини, особливості форму­вання релігійних понять, символів і духовних цінностей. При цьому об'єктом філософського вивчення є не тільки сама релігія, а й те соціальне та природне середовище, що впливає на процес формування релі­гійних вірувань.

Другою, не менш важливою частиною релігіє­знавства виступає "соціологія релігії". Грунтуючись на загальних положеннях філософії релігії, соціологіч­ний розділ релігієзнавства вивчає релігію як певну соціальну структуру, складову частину суспільства з властивими їй структурою, функціями, соціальними зв'язками. На соціологічному рівні релігія визнача­ється як соціальна підсистема, яка в межах конкрет­ної суспільної системи виступає водночас і в якості об'єкта зовнішніх впливів, і в якості суб'єкта свого власного впливу на різні соціальні інституції. Соціо­логія релігії, базуючись на висвітленні цих питань, досліджує механізм функціонування і соціальної ево­люції релігійних вірувань і вчень в різних соціальних середовищах, групах віруючих, аналізує особливості їхніх індивідуальних релігійних рис з тим, щоб визна­чити головні тенденції релігійної ситуації з врахуван­ням дій тих чи інших соціальних факторів.

Третьою частиною системи релігієзнавства висту­пає така важлива дисципліна, як "психологія релігії". Релігійні вірування — це не тільки теоретичні погля­ди, організаційні форми діяльності віруючих. Релігій­на віра — ядро будь-якої релігійної системи — є фе­номеном психічного життя з відповідними емоціями, що спрямовані на сприйняття ідеї Бога (або інших аналогічних ідей) і похідних від неї істин. Світ релі­гійної психології — це особливий внутрішній стан духовних цінностей віруючої людини. Він поєднує релігійні та нерелігійні цінності в складний емоційно-інтелектуальний комплекс світосприйняття. Релігійні почуття, настрої, типи містифікованого мислення складають досить чутливу, динамічну первинну осно­ву, що, сприймаючи релігійні ідеї, переробляє їх у своїй індивідуалізованій свідомості, впливаючи на на­прям подальшої еволюції релігійних вчень.

Отже, психологічний аспект релігієзнавства зосе­реджує увагу на внутрішніх психічних механізмах дія­льності прихильників різних релігійних вірувань і культів, вивчає їхні духовні цінності та орієнтації, класифікує і систематизує найпоширеніші типи ре­лігійно-психологічних рис поведінки віруючих. Пси­хологія релігії є науковою дисципліною, яка за допо­могою власних специфічних методів психологічного дослідження і психодіагностування поглиблює від­повідні галузі загальної та соціальної психології сто­совно психіки людини та її діяльності у сфері релігій­ності. Особливого значення набувають ці проблеми в контексті психологічного забезпечення адаптації вірую­чої людини в умовах тих конфліктних ситуацій, коли одні віруючі стають жертвами злочинів з боку інших віруючих з релігійних мотивів або, навпаки, самі стають суб'єктами правопорушень.

Сучасне релігієзнавство включає в себе таке дис­циплінарне відгалуження, як історія релігії. На відмі­ну від теоретичного релігієзнавства, що розглядає ре­лігію у статиці, історія релігії вивчає цей суспільно-історичний феномен в його динамічності, змінах і розвитку. Історизм як методологічний принцип вив­чення релігії дає можливість проаналізувати станов­лення, розвиток і еволюцію релігійного комплексу, від первісних форм релігійних уявлень до розвинутих ре­лігійних систем світового масштабу, порівняльну історію церков, історію релігійних і антирелігійних ру­хів, церкви як соціального інституту, специфіку релі­гійного процесу в певних природних, історичних, культурних та етнічних умовах. Відтак історія релігії має свою специфіку і тому постає важливим розділом релігієзнавства.

Таким чином, релігієзнавча наука є комплексом взаємопов'язаних наукових дисциплін (філософія ре­лігії, соціологія релігії, психологія релігії, історія ре­лігії), які за допомогою певних методів теоретичного (теоретичне релігієзнавство) та історичного (історич­не релігієзнавство) досліджень вивчають релігію як соціальне явище, пізнають закономірності її розвитку і відображення у людській свідомості. Практичний сенс релігієзнавства полягає в тому, що воно допо­магає людині краще зрозуміти суть релігії, а своїми розробками і рекомендаціями — коригувати основні напрями державної політики щодо дотримання прав громадян у забезпеченні конституційного принципу свободи совісті.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

Вебер М. Избраннме произведения. — М., 1990. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — Львів, 1925.

Злиаде Мирча. Очерки сравнительного религиеведения. — М., 1999.

Енгельс Ф. Анти-Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — Т. 20.

Ерьииев А. А. Религиеведение. — К., 1999.

Історія релігії в Україні: Навчальний посібник/ За ред. А. М. Колодного, П. Л. Яроцького. — К., 1999.

Лубський В. І. Релігієзнавство. — К., 1997.

Основи религиеведения: Учебник / Под ред. Й. Н. Яблоко-ва. - М., 1994.

Попова М. А. Фрейдизм й религия. — М., 1985.

Релігієзнавство: Навчальний посібник / За ред. С. А. Бубли­ка. - К., 1998.

Релігієзнавство: Навчальний посібник/ За ред. М. Ф. Ри-бачука. — К., 1997.

Релігієзнавство: Підручник / За ред. В. І. Лубського, В. І. Тере­мка. — К., 2000.

Релігієзнавчий словник. — К., 1996.

Токарев С. А. Религия в истории народов мира. — М., 1986.

Угринович Д. М. Введение в религиеведение. — М., 1985.

Українське релігієзнавство. — 1996—1999. — № 1—10.

Фрейд 3. Тотем й табу. — М., 1923.