Название: Парламент в зарубіжних країн

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 16.42 Kb

Скачать файл: referat.me-2963.docx

Краткое описание работы: План лекції. Парламент і парламентаризм. Порядок формування парламентів. Компетенція парламенту. Законодавчий процес. 1. Парламенти – це виборні і колегіальні органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їхніх суб’єктів.

Парламент в зарубіжних країн

АХ.

План лекції.

1. Парламент і парламентаризм.

2. Порядок формування парламентів.

3. Компетенція парламенту.

4. Законодавчий процес.

1. Парламенти – це виборні і колегіальні органи держави, які функціонують в умовах демократичного правління і мають свої головні повноваження у сфері законотворчості. В унітарних державах парламенти формуються на загальнонаціональному рівні, у федераціях – також і на рівні їхніх суб’єктів.

Діяльність парламентів визначає характер і зміст парламентаризму.

Парламентаризм – це система взаємодії суспільства і держави, для якої характерним є визнання провідної або особливої і досить істотної ролі у здійсненні державно-владних функцій загальнонаціонального колегіального постійно діючого представницького органу.

Парламентаризм являє собою широке за змістом поняття, котре охоплює форму організації державної влади, конкретний спосіб управління державою, механізм взаємодії парламенту з інститутами виконавчої і судової влади, систему взаємодії держави і суспільства.

2. Головною ознакою побудови парламентів значної кількості країн є двопалатність або бікамералізм .

У федеративних державах двопалатна побудова парламентів вважається чи не обов’язковою і пояснюється необхідністю представництва на загальнонаціональному рівні інтересів суб’єктів федерації. За прийнятою формулою, депутати нижніх палат парламенту представляють увесь народ (виборчий корпус) в цілому, а верхніх – тільки свій штат, провінцію тощо.

Нижні палати двопалатних парламентів, як і однопалатні парламенти в цілому, практично всюди формуються на основі прямих виборів.

Порядок формування верхніх палат має істотні відмінності. В ряді країн застосовуються прямі вибори. Їх нерідко проводять не тільки на основі виборчого права з більш високим віковим цензом, а й з використанням інших виборчих систем (іспанський, італійський, польський, румунський, чеський сенати).

Свої особливості мають прямі вибори у верхні палати парламентів деяких федеративних держав. Представництво в таких палатах насамперед враховує наявність суб’єктів федерації. Так, сенат конгресу США обирається безпосередньо виборчим корпусом за принципом “по два сенатори від кожного штату”.

Строк повноважень (строк легіслатури) членів верхніх палат нерідко більш тривалий, ніж нижніх. У конгресі США членів нижньої палати обирають на 2 роки, а верхньої – на 6.

Чисельність парламентів та їхніх палат відбиває певні закономірності. Кількісний склад нижніх палат практично завжди є більшим, ніж верхніх. Чисельність нижніх палат певною мірою відповідає кількості населення тієї чи іншої країни, хоча така залежність відносна. Нижні палати парламентів США – 435. Росії – 450, Польщі – 460, Японії – 512, Франції – 577, Італії – 630, Великобританії – 650 та ФРН – 662 депутати. Верхні палати парламентів складають, наприклад, Японії – 252, Італії – 315, Франції – 319 депутатів.

3. Зміст компетенції парламентів зумовлює характер їхніх функцій. До парламентських функцій звичайно відносять законотворчість, прийняття бюджету і контроль за діяльність органів виконавчої влади. Серед цих функцій називають також зовнішньополітичну і судову.

Парламенти, як правило, не беруть участі в оперативному вирішенні проблем зовнішньої політики. Законами багатьох держав за парламентами визнане право схвалювати укладені міжнародні договори та угоди. Вони мають також право на ратифікацію та денонсацію міжнародних договорів або на участь в цьому процесі.

До зовнішньополітичних повноважень парламентів відноситься право оголошувати війну і укладати мир.

До компетенції парламентів деяких держав входять судові повноваження. У Великобританії представницький орган у випадках так званих злочинів проти парламенту або порушення парламентських привілеїв та імунітетів нерідко бере на себе судові функції.

Найважливішими парламентськими повноваженнями судового характеру є повноваження, пов’язані з відповідальністю з використанням процедури імпічменту та інших подібних процедур.

4. Законодавчий процес поділяється на ряд стадій. Початковою стадією є внесення законопроекту. Коло суб’єктів цього права залежить від форми правління, прийнятої в тій чи іншій країні.

У країнах з парламентарними формами правління суб’єктів права в більшості випадків двоє – окремі депутати і уряд. У багатьох країнах Центральної та Східної Європи це право також належить президентам. У Росії суб’єктами права законодавчої ініціативи названі президент, верхня палата парламенту, депутати обох палат, законодавчі органи суб’єктів федерації, вищі суди, включаючи Конституційний суд.

Процедури реалізації права законодавчої ініціативи прямо пов’язані з внутрішньою побудовою представницьких органів. У двопалатних парламентах, де палати рівноправні, законопроект може бути внесено в кожну з них. Такий самий порядок застосовується в парламентах Великобританії та Японії, палати яких не є рівними.

У більшості країн з нерівноправними палатами законодавчий процес починається в нижніх палатах.

В англомовних і багатьох інших країнах наступною після внесення законопроекту стадією є так зване перше читання. Зареєстрований у палаті законопроект може бути поставлений за чергою у порядок денний, хоча черговість нерідко залежить від міркувань голови палати. Внесенню законопроекту в порядок денний засідань палати передує голосування з цього приводу, після якого законопроект вважається прийнятим до розгляду.

Наступною стадією законодавчого процесу можуть бути дебати в палаті щодо законопроекту. Це – друге читання.

Однією із стадій законотворчості є розгляд законопроекту в комісії (комітеті). За результатами роботи комісія готує доповідь. Після цього законопроект надходить в палату.

У країнах, де загальні дебати щодо законопроекту передують розгляду в комісії, після повернення його в палату він детально розглядається (стадія доповіді). Після цього відбувається третє читання, в процесі якого законопроект ще раз обговорюється і приймається без принципових змін.

Кінцевою стадією законодавчого процесу є офіційне опублікування закону. Воно звичайно здійснюється главою держави або від його імені.

З процедурою опублікування законів пов’язане набуття ними чинності, хоча нерідко закони починають діяти одразу після підписання.