Название: Кульбаба лікарська
Вид работы: реферат
Рубрика: Астрономия
Размер файла: 19.25 Kb
Скачать файл: referat.me-3172.docx
Краткое описание работы: Taraxacum officinale Web. et Wigg Це відома вже в далекому минулому лікарська рослина. Феофраст рекомендував її для лікування веснянок і печінкових плям на шкірі. Пізніше її почали використовувати араби. У XVI ст. в Німеччині кульбабі приписували заспокоювальну і снотворну дію.
Кульбаба лікарська
Taraxacum officinale Web. et Wigg
Це відома вже в далекому минулому лікарська рослина. Феофраст рекомендував її для лікування веснянок і печінкових плям на шкірі. Пізніше її почали використовувати араби. У XVI ст. в Німеччині кульбабі приписували заспокоювальну і снотворну дію.
Багаторічна трав'яниста рослина з родини складноцвітих [Asteraceae (Compositae)]. Має коротке, просте, рідше багатоголове кореневище, від якого відходить мало-галузистий корінь. Розетка з дещо піднятими або лежачими на землі листками. Останні голі, довгасто-ланцетні, до основи звужені, глибокоперистонадрізані. Лопаті листків відхилені до основи, краї їх нерівномірно-зубчасті. З пазух листків виходять квіткові стрілки — голі, циліндричні, порожнисті всередині, 15-30 см заввишки. Суцвіття — одиничний верхівковий груповий кошик. Гола розширена верхівка квіткової стрілки (квітколоже) оточена загальною обгорткою з лінійно-ланцетними листочками. Квітколоже густо вкрите яскраво-жовтими язичковими квітками з чубком замість чашечки. Плід — сім'янка з пухнастою летючкою. Цвіте з весни до пізньої осені. Росте як бур'ян на всій території України.
У коренях містяться тритерпенові сполуки, інулін (до 24 %), каучук (до 3 %), жирна олія, до складу якої входять гліцериди пальмітинової, олеїнової, лінолевої, мелісової і церитонової кислот. У листках — вітамін С (50-70 мг%), каротин (6—8 мг%), вітамін Е, солі заліза, кальцію і фосфору.
Корені застосовують для збудження апетиту, як жовчогінний засіб та поліпшення травлення при запорах.
Свіжі листки після попереднього вимочування у солоній воді придатні для виготовлення салатів, їх можна маринувати в оцті і додавати до овочевих страв як приправу. З коренів готують сурогат кави.
Французи вживають не тільки зелені листки, а й молоді, ще не розкриті суцвіття. Кошики маринують і додають у солянки й вінегрети як замінник каперсів.
З косметичною метою використовують напар з квіток кульбаби. Ним зводять бородавки, пігментні плями і ластовиння. Ця рослина входить до складу противугревого лосьйону.
Оскільки кошики кульбаби відкриваються о 6-й годині ранку, а закриваються о 10-й, її можна використати для створення квіткового годинника, що й зробив свого часу Карл Лінней. До того ж кульбаба — непоганий барометр: на дощ її кошики закриваються.
Дуже добре розмножується насінням, яке висівають з міжряддями 25—30 см. Догляд полягає у 2—3-разовому розпушенні грунту та прополюванні за вегетаційний період.
Корені збирають восени або рано навесні, їх миють у холодній воді, протягом кількох днів пров'ялюють на відкритому повітрі, а потім сушать на горищах під залізним дахом, у печах або сушарках при температурі 40—50 о С.
Женьшень звичайний
Panax ginseng С. А. Меу.
Використовується і ціниться з незапам'ятних часів не тільки в Китаї, а й в інших країнах Південно-Східної Азії. Природа створила корінь цієї рослини схожим на людину. Через це і названо його «женьшень», що в перекладі з китайської означає «людина-корінь».
Це — багаторічна трав'яниста рослина з родини аралієвих (Araliaceae), яка досягає віку 100 років і більше. Стебло прямостояче, 30—70 см заввишки, на верхівці несе кільце з довгочерешкових, до основи пальчасто-п'ятироздільних листків. Середня частина довша за інші, а дві нижні бокові — коротші. Частки листка оберненоовальні, на кінці загострені, біля основи клиновидні, по краях нерівномірнопилчасті. Всі листки розвиваються з середньої точки на вершині стебла, їх пластинки розміщуються в одній горизонтальній площині. З центра листкового кільця виходить тонка квітконосна стрілка від 2—3 до 50 дрібних непоказних двостатевих квіток. Квітки зеленувато-білі, чашолистки і пелюстки у них зелені, а тичинки — з великими білими пиляками. Насіння плоске, в кам'янистій внутрішній оболонці. Яскраво-червоні ягоди зібрані в щільну, майже кулясту грушу і різко виділяються серед листя.
Підземна частина рослини складається з циліндричного довгастого м'ясистого кореня, з поверхні кільцеподібно зморшкуватого, жовтуватого. На кінці корінь галузиться, даючи 2—4, рідше 6 паростків, які в свою чергу утворюють дрібні мички. У верхній частині від кореня також відходять від 1 до 3 бокових паростків. Корінь вгорі переходить у вертикальне кореневище, що подовжується з віком. Поверхня його вкрита рубцями — слідами стебел минулих років і кількома дрібними сплячими бруньками. Верхній кінець потовщений. На ньому закладається велика зимуюча брунька, з якої навесні розвивається пагін. Якщо зимуюча брунька пошкоджена, пагін не розвивається і рослина іноді протягом кількох років може перебувати в стані спокою. За цей час внаслідок пробудження однієї із сплячих бруньок розвивається нова зимуюча брунька. За сприятливих умов спляча брунька може пробудитись і при наявності зимуючої — тоді виростають додаткові надземні пагони. В кінці вересня або на початку жовтня надземна частина відмирає, а навесні (витравні) виростає знову.
У дикому стані поширений у Хабаровському і Приморському краях, де зустрічається на гірських схилах під покривом кедрово- і ялицево-широколистяних лісів.
Хімічний склад остаточно не встановлений. Основною діючою речовиною вважають комплекс глікозидів, але жоден з них досі детально не вивчений. Є вказівки на наявність в ньому сапоніну стероїдної будови. Крім того, виявлено жирну олію, пектинові речовини, цукор, крохмаль, ефірну олію панацей, вітаміни В, і В2. Для женьшеня характерний значний вміст фосфатів у золі, а також сполук сірки і мікроелементів (калій, кальцій, магній, натрій, залізо, алюміній, кремній, барій, марганець тощо).
Препарати з женьшеня стимулюють діяльність центральної нервової і ендокринної систем, є тонізуючим засобом. Клінічні дослідження підтвердили можливість їх застосування при перевтомі, захворюваннях нервової системи та деяких інших патологічних станах.
У культурі женьшень рекомендується вирощувати на некрутих схилах під покривом лісу або на відкритих ділянках. Найбільш сприятливі для цього сухі широколистяні ліси, в яких зустрічаються хвойні дерева і папороть. Грунти — бурі лісові, добре дреновані, із значним шаром гумусу. Спочатку вирощують розсаду. Під розсадник відводять ділянку на високородючих супіщаних або суглинкових грунтах, чистих від бур'янів, не заражених шкідниками і хворобами, яка не затоплюється і добре захищена від вітру. Насіння висівають на відстані 2 см одне від одного на глибину до 4 см, ширина міжрядь — 10 см. За тиждень до появи сходів грядку затінюють. Для цього виготовляють спеціальні каркаси, на які кладуть щити або трав'яні мати завдовжки 1,5 і завширшки їм.
Товарну цінність мають 5—б-річні корені, які викопують у вересні — жовтні (після відмирання надземної частини рослин). Оскільки корені женьшеня дуже швидко гниють, зразу ж після викопування їх миють і сушать, розсортувавши на великі, середні та дрібні, після чого обробляють парою при температурі 80 °С. При цьому великі витримують протягом 1 год 50 хв, середні — 1 год 20 хв, дрібні — 1 год. Потім корені розкладають тонким шаром і витримують при температурі 50—60 °С до повітряносухого стану.
Шипшина собача
Rosa canina L .
Палеоботаніки встановили, що близько 40 млн. років тому шипшина росла на нашій планеті. Плоди цієї рослини з лікарською метою люди почали використовувати близько 5 тис. років тому.
Шипшина собача — кущ 1,5—2,5 м заввишки з дугоподібнозвислими гілками, вкритими міцними гачкуватими Шипами. Молоді пагони заленувато-червоні, з шилоподібними шишками і щетинками. Листки чергові, непарноперисті, з сімома, рідше дев'ятьма листочками (10—16 мм завдовжки і 6—12 мм завширшки). Останні з обох боків голі, овально-видовжені, пилчасті, прилистки довгі, зрослися з черешком.
Квітки поодинокі, рідше зібрані у щиткоподібні суцвіття, оточені приквітками. Чашолистків п'ять, вони перисторозсічені, після цвітіння спрямовані вниз, а незадовго до достигання плодів частково відпадають. Віночок (до 5 см у діаметрі) рожевий або біло-рожевий, з п'ятьма вільними пелюстками. Квітколоже увігнуте, тичинок і маточок багато. Плоди ягодоподібні (18—20 мм завдовжки), червоно-рожеві, різні за формою, з численними волосистими сім'янками.
Росте в рідких лісах, на узліссях, вирубах, трав'янистих схилах, по берегах річок, узбіччях доріг і на пустирях. Цвіте у травні — червні, плоди достигають у серпні — вересні.
З усіх рослин шипшина містить найбільше вітамінів. У ній є вітамін С (500—4800 мг%), каротин, рибофлавін, вітаміни В2 , Р, К, Е, солі кальцію, калію, магнію, заліза, фосфору, лимонна та яблучна кислоти, цукри, фітонциди, ефірна олія, дубильні речовини.
У науковій медицині плоди застосовують при хворобах печінки і жовчного міхура як полівітамінний засіб. З них виготовляють холосас (згущений водний екстракт плодів шипшини з цукровим сиропом). У народній медицині вживають при хворобах печінки, нирок, сечового міхура, серця, підвищеній кислотності шлункового соку, туберкульозі легень, гіпертонії. Пелюстки, зварені з медом, рекомендують при рожистих запаленнях шкіри, відвар коренів — при каменях у нирках і гіпертонії, гілки — при дизентерії та розладах шлунково-кишкового тракту.
Плоди шипшини використовують також у харчовій промисловості. З них готують варення, джем, пастилу, пюре, повидло, безалкогольні напої, чайно-кавові сурогати.
Шипшина має важливе значення в декоративному садівництві як підщепа для вирощування садивного матеріалу культивованих сортів.
Розмножують як насінням, так і вегетативне (зеленими стебловими і кореневищними живцями, відсадками, паростками та поділом куща). Насіння звичайно висівають восени на глибину 2 см в підготовлену грядку садової шкілки. Ширина міжрядь — 20—22 см. Норма висіву — 2 г чистого насіння на 1 м погонної довжини. Спостереження показали, що воно починає проростати в травні наступного року. Догляд за посівами полягає в розпушенні міжрядь та прополюванні. Дворічні саджанці пересаджують на постійне місце.
Плоди збирають у фазі повної стиглості, але не перестиглі, їх сортують і сушать у печах чи сушарках при температурі 80—90 °С, розстеливши тонким шаром. Висушені плоди можна зберігати 2 роки.
Похожие работы
-
Любисток лікарський
(вегета, магi) Levisticum officinale Багаторiчна гола трав'яниста рослина родини селерових. Стебло кругле, трубчасте, розгалужене, до 200 см заввишки. Листки блискучi перисторозсiченi. Квiтки двостатевi, правильнi, п'ятипелюстковi, свiтло-жовтi, зiбранi у верхiвковi круглi складнi зонтики.
-
Рутвиця орликолиста рутка лікарська ряска мала 2
Назва реферату : Рутвиця орликолиста, рутка лікарська, ряска мала Розділ : Біологія Рутвиця орликолиста, рутка лікарська, ряска мала РУТВИЦЯ ОРЛИКОЛИСТА
-
Лікарські рослини та їх застосування
(очанка, жабрій, буквиця) Очанка лікарська — Euphrasia officinalis L. Російська назва — очанка лекарственная. Родина ранникові — Scrophulariaceae
-
Меліса лікарська миколайчики плоскі ильнянка лікарська
Реферат на тему: МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА , МИКОЛАЙЧИКИ ПЛОСКІ, МИЛЬНЯНКА ЛІКАРСЬКА МЕЛІСА ЛІКАРСЬКА (лимонна трава, медова трава, маточник, роївник) Melissa officinalis
-
Лікарські рослини та їх застосування валеріана лікарська чистотіл звичайний хвощ польовий
Лікарські рослини та їх застосування (Валеріана лікарська, чистотіл звичайний, хвощ польовий) Валеріана лікарська - Valeriana officinalis L. Для лікування використовують кореневище з коренями.
-
Настурція лікарська незабудка польова нетреба звичайна
Реферат на тему: НАСТУРЦІЯ ЛІКАРСЬКА, НЕЗАБУДКА ПОЛЬОВА , НЕТРЕБА ЗВИЧАЙНА НАСТУРЦІЯ ЛІКАРСЬКА (поточарка) Nasturtium officinale Багаторiчна трав'яниста рослина родини хрестоцвітих. Стебло висхiдне, до 60 см заввишки, порожнисте, гранчасто-борозенчасте, розгалужене. Листки черговi, перистороздiльнi, овальнi або яйцеподібнi.
-
Шипшина голчаста грицики
Лікарські рослини та їх застосування (Шипшина голчаста, Грицики, хвощ польовий) Шипшина голчаста — Rosa acicularis Lindl. Шипшина голчаста — гарний колючий кущ з бурувато-червоними гілками, з великою кількістю дрібних тонких шипиків і щетинок. Шипики сидять часто по 2 біля основи .-листків, що складаються з 5—7 (9) яйцевидних листочків.
-
Фітотерапія і дієта сечостатевої системи
ФІТОТЕРАПІЯ І ДІЄТА СЕЧОСТАТЕВОЇ СИСТЕМИ Рослинні ліки – продукт живих клітин. Вони доступні всім. Вони відіграють роль стимуляторів функцій хворих органів нормалізуючи їх. Їх треба вміло підшукувати і застосовувати. Дикорослі рослини і фітотерапії застосовують ширше через наявність у них антибіотичних речовин, так званих фітоалексинів, що діє їм перевагу над культурними.
-
Валеріана лікарська та пагорбова вербена лікарська
Назва реферату : Валеріана лікарська та пагорбова, вербена лікарська Розділ : Біологія Валеріана лікарська та пагорбова, вербена лікарська ВАЛЕРІАНА ЛІКАРСЬКА
-
Опис рослин кропива жалка кукіль звичайний кульбаба лікарська купина запашна
Реферат на тему: Опис рослин: КРОПИВА ЖАЛКА, КУКІЛЬ ЗВИЧАЙНИЙ, КУЛЬБАБА ЛІКАРСЬКА, КУПИНА ЗАПАШНА КРОПИВА ЖАЛКА (жалива мала) Urtica urens Однодомна однорiчна трав'яниста рослина, вкрита жалкими волосками, родини кропивових. Стебло прямостояче, чотиригранне, до 60 см заввишки. Листки супротивнi, цiлiснi, елiптичнi, гострi.