Название: Націократичні концепції

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 30.22 Kb

Скачать файл: referat.me-4300.docx

Краткое описание работы: §1. Микола Міхновський — романтик української iдеї Першим, хто вiдкрито заявив про колонiальний статус України у складi Росiйської iмперiї та право її народу на самовизначення, був харкiвський адвокат Микола Iванович Мiхновський. 1900 року вiн виголосив промову «Самостiйна Україна», яка того ж року була видана у Львовi окремою брошурою.

Націократичні концепції

§1. Микола Міхновський — романтик української iдеї

Першим, хто вiдкрито заявив про колонiальний статус України у складi Росiйської iмперiї та право її народу на самовизначення, був харкiвський адвокат Микола Iванович Мiхновський. 1900 року в i н виголосив промову «Самост i йна Україна», яка того ж року була видана у Львов i окремою брошурою. Проблеми взаємовідносин України та Рос i ї вперше в нов i тн i й i стор i ї розглядалися в н i й з позиц i й державност i . «Українська мр i я» у вигляді питання про зв i льнення нац i ї з’явилася св i тов i . I хоча публ i кац i я м i стила в соб i б i льше запитань, н i ж в i дпов i дей щодо того, якими шляхами мусить іти Україна до незалежност i , сама постановка проблеми висунула її автора на одне з ч i льних м i сць на українському пол i тичному небосхил i .

М i хновський в емоц i йн i й форм i характеризує утиски українського народу в царськ i й Рос i ї. «Яким правом,— пише в i н, — рос i йське царське правительство поводиться з нами на наш i й власн i й територ i ї, наче з своїми рабами?.. На п i дстав i якого права на вс i х урядах нашої країни урядовцями призначено виключно рос i ян (москал i в) або змоскал i зованих ренеґат i в? На ґрунт i якого права з наших д i тей готують по школах заклятих ворог i в i ненависник i в нашому народов i ? Через що нав i ть у церкв i панує мова наших гнобител i в? Яким правом правительство рос i йське здерт i з нас грош i витрачає на користь рос i йської нац i ї, плекаючи i п i дтримуючи її науку, л i тературу, промислов i сть i т.д.? I , нарешт i , найголовн i ше, чи має право царське правительство взагал i видавати для нас закони, ун i версали та адм i н i стративн i засади?» 1.

Вiдповiдаючи на цi запитання, автор доводить, що Росiя порушує майже всi статтi Переяславської угоди 1654 року, зводячи нанiвець українську автономiю. З цього робиться лог i чний висновок про те, що невиконання договору одн i єю стороною позбавляє i ншу юридичного обов’язку дотримуватися його положень. А отже, «единая неделимая Россия» для України не i снує.

Окреслюючи першочергов i завдання нової української i нтел i ґенц i ї, яку М.М i хновський вважав руш i йною силою нац i ональної революц i ї, в i н констатував: «Часи вишиваних сорочок, свити та гор i лки минули i н i коли вже не вернуться... Українська i нтел i ґенц i я стає до боротьби за св i й народ, до боротьби кривавої i безпощадної. Вона в i рить у сили свої i нац i ональн i , i вона виповнить св i й обов’язок...» 2.

Звичайно, в даному разі М i хновський багато в чому видавав бажане за д i йсне. Ан i український народ, який не пройшов пер i оду станової стратиф i кац i ї i мав досить туманне уявлення про власн i i нтереси, ан i i нтел i ґенц i я, що перебувала в основному в полон i соціал i стичних i дей і звикла обслуговувати i мперський режим, вважаючи себе частиною загальнорос i йської демократ i ї, — всі вони на той час не були готов i до пол i тичної боротьби за нац i ональн i права. До того ж радикал i зм автора «Самост i йної України», що подекуди межував з шов i н i змом, стояв на перешкод i популярност i його думок. Заяви типу: «Усяк, хто на ц i л i й Україн i не за нас, той проти нас. Україна для українц i в, i доки хоч один ворог-чужинець лишиться на наш i й територ i ї, ми не маємо права покласти оружжя» 3, — в i дштовхували в i д української i деї, в i нтерпретац i ї М i хновського, i нш i нац i ональност i пол i етн i чного сусп i льства.

Брошура М i хновського була першою спробою оформити скривджен i нац i ональн i почуття українц i в у рамках пол i тичної програми. Власне, її важко назвати програмою, бо питання тактики і стратег i ї пол i тичної боротьби окреслен i в «Самост i йн i й Україн i » дуже поб i жно. Скор i ше, ми можемо розглядати тв i р М i хновського як дзеркало тих переживань, як i нуртували в свідомості молодих українц i в, окрилених i деями нац i онального визволення напередодні революційних потрясінь початку ХХ століття. Зв i дси — переважаючий вплив емоц i йного чинника, певний брак неупередженого анал i зу, виразн i шов i н i стичн i акценти.

Але вс i ц i очевидн i вади документа не можуть вплинути на загальну позитивну його оц i нку щодо чіткої постановки питання про незалежну українську державу. Заслугою М.М i хновського перед українською державн i стю слід вважати те, що в i н публ i чно заявив про законне право українського народу самост i йно вир i шувати свої проблеми.

Головним ворогом України М.М i хновський вважав Рос i ю. В i н застер i гав захоплених соц i ал i стичними i деями земляк i в, що нав i ть у раз i повалення самодержавства Україна залишиться в колон i альному стан i , якщо не вийде з i складу i мпер i ї п i д час революц i ї. М.М i хновський пропонував йти до незалежност i протореними шляхами зах i дних країн, використовуючи творч i потенц i ї нац i онал i зму європейського типу.

Проте в i н не брав до уваги того, що, скажімо, у Н i меччин i та I тал i ї XIX століття нац i онал i зм взагалі поєднувався з боротьбою за загальнолюдськ i права i свободи, як i ставилися на перше м i сце. До того ж населення цих країн було переважно мононац i ональним. Ц i суттєв i чинники були про i гнорован i i нац i ональна i дея у виклад i М.М i хновського не знайшла на початку стол i ття широкого визнання серед українства.

В середин i 20-х рок i в ці i деї трансформувалися у рух, що виник на зах i дноукраїнських землях, як i ув i йшли до складу Польщ i . Його i деолог i єю став « i нтеґральний», або чинний нац i онал i зм, автором якого був Дмитро Донцов.

§2. Головн i i деї чинного нац i онал i зму Дмитра Донцова

На початку своєї пол i тичної та публ i цистичної д i яльност i Донцов в i ддав данину соц i ал i стичним i деям i нав i ть входив до української соціал-демократичної партії. Але ще перед Першою св i товою в i йною у його творчост i з’явилися виразн i антирос i йськ i тенденц i ї, які зміцнювалися паралельно із відштовхуванням Донцова від товаришів по партії. В i н наголошував на небезпец i для України насл i дувати приклад п i вн i чної сус i дки й закликав українство повернути оч i на Зах i д.

На основ i цього висновку Донцов пропонує пов’язати геополітичне майбутнє України з Н i меччиною та Австро-Угорщиною. Зокрема, напередодн i очевидного конфл i кту цих держав з Рос i єю та її союзниками в i н закликав (у раз i поразки останн i х) до створення в межах Австр i йської i мпер i ї «Українського коронного краю».

Донцов пост i йно застер i гав українських пол i тик i в в i д захоплення соціалістичними i деями, що надходили з передреволюц i йної Рос i ї. «Р i вн i сть раб i в перед сильним володарем i паном, — писав в i н після подій революцій 1917 року, — уходила за р i вноправн i сть в i льних громадян, i леґенда про «демократичну Рос i ю» робила формальне спустошення серед вульґарно думаючої маси. До того прилучалася нова леґенда — про Рос i ю — носительку пол i тичного i сусп i льного поступу. I мпульсивна гра сил у варварськ i й, неукермован i й сусп i льности, природний вибух незадоволення у деспотично правлен i м краю — бралося за прояву колосальної духовної енерґ i ї, безладне шамотання зламаного деспотичною хворобою орган i зму — за ознаку його в i дпорности й великої життєвої сили» 4. До речі, задавно намальовану Донцовим картину ми, фактично, можемо спостерігати й сьогодн i .

Вступаючи в третє десятил i ття XX стор i ччя, Україна опинилася в дуже складн i й ситуац i ї. Галичина була у склад i Польщ i , в як i й режим П i лсудського проводив жорстоку пол i тику щодо української етн i чної меншост i . Значн i українськ i територ i ї в i д i йшли до Румун i ї та Чехо-Словаччини. Українська «державн i сть» у вс i м в i домому вигляд i постала в форм i УРСР. Звичайно, говорити про те, що ця псевдодержава могла самост i йно вир i шувати питання створення громадянського сусп i льства й повноц i нної нац i ї ми не маємо жодних п i дстав.

Нелегку кризу переживала українська державницька i дея в середині 20-х років. На думку Донцова, її демократична модель була скомпрометована непосл i довною, великою м i рою руїнницькою пол i тикою Центральної Ради, а монарх i чна — такими ж д i ями гетьманського уряду Скоропадського. Необх i дно було знайти нов i i мпульси для реан i мац i ї вол i українського народу до суверенност i . Ц i i мпульси мали народитися в умовах, коли дедал i б i льшого поширення набували i деї тотал i таризму, що їх уособлювали насамперед рос i йський б i льшовизм, i тал i йський фашизм та н i мецький нац i онал-соц i ал i зм. Політичні усп i хи цих радикальних рух i в у своїх країнах давали змогу спод i ватися, що внесення їхніх основних постулат i в до стратег i чних концепц i й будь-якої нац i ональної i деї матиме позитивн i насл i дки. Ставку на це зробив i Д.Донцов, який з 1921 року проживав у Львов i . Кв i нтесенц i єю його теоретичних розробок став в i домий тв i р «Нац i онал i зм» 5.

Як і раніше, публіцистично застосовуючи ідеї філософського ірраціоналізму — Шопенгавера, Гартмана і особливо Ніцше, а також інших філософів — до України, автор «Нац i онал i зму» закликав раз i назавжди в i дмовитись в i д рац i онально осмисленого св i тосприйняття. Натом i сть пануюче м i сце в ньому мала пос i сти воля до життя 6. Виявлення вол i , інтерпретував Донцов ідеї «філософії волі», «це ніщо i нше, як насолода розросту, виступлення поза власн i границ i » 7. Бо «експанс i я — не т i льки самоутвердження власної вол i до життя, а й заперечення її в i нших» 8.

Зв i дси виводилися дв i перш i п i дстави чинного нац i онал i зму: «зм i цнювати волю до життя, до влади, до експанс i ї» та «стремл i ння до боротьби та св i дом i сть її конечности».

Донцов накреслює як наступну вимогу вольового нац i онал i зму — романтизм та догматизм у сприйнятт i пропонованої i деолог i ї. Перший має «живитися леґендою «останнього бою», запереченням того, що є i захоплюючою картиною катастрофи, що принесе нове». Другий — «з’явиться в супровод i категоричного наказу, безоглядного послуху» 9.

Об’єднуючи ц i поняття, Донцов зазначає: « i люз i он i зм є синтезом обох: в i н протиставляє «змисловому» — i ррац i ональне,.. доказам — голу аф i рмац i ю,.. в i н не дискутує,.. хоче зд i йснити i дею не i снуючу i принцип i ально протилежну конкретн i й». — Все це умотивовує «його войовничість, антипациф i зм» 10.

Тому одними з головних вимог чинного нац i онал i зму до його посл i довник i в Донцов вважав фанатизм i аморальн i сть. На його думку, нац i ональна i дея мусила бути «аморальною», тобто не мала керуватися принципами загальнолюдських ц i нностей. Зд i йснювати ж аморальну пол i тику має фанатик, що «узнає свою правду за об’явлену, загальну, яка має бути прийнята i ншими. Зв i дси його аґресивн i сть i нетерпим i сть до i нших погляд i в» 11.

П’ята — «синтетична» вимога проголошеної доктрини полягає у п i днесенн i до р i вня державної пол i тики i мпер i ал i зму. « I мпер i ал i зм, — заявляє Донцов, — це не т i льки здирство, а й одночасно виконання громадських справ у громадських i нтересах нац i ями, покликаними i управленими до того. «Є вищ i i менш варт i народи, ті, що вм i ють правити i ншими ( i собою), i народи, що цього не вм i ють... Право сильних рас орган i зувати людей i народи для зм i цнення i снуючої культури i цив i л i зац i ї» 12.

Вищезгадане право Донцов пропонує зд i йснювати через «творче насильство i н i ц i ативної меншост i », яка має п i дпорядкувати соб i власний народ та змусити його до аґрес i ї проти i нших. Це — шоста з вимог, на яких побудував свою теор i ю автор «Нац i онал i зму». В i н певен, що «цей зас i б (насильство) не є з тих, що можуть бути, а можуть i не бути. Аґрес i я, через яку нова i дея приходить до життя, не є припадкова, вона i манентна кожн i й «теолог i чн i й» рел i г i озн i й або нац i ональн i й i деї» 13.

П i дводячи п i дсумки свого основного твору, Донцов твердить, повторюючи Ніцше: «мусимо перевести основну переоц i нку вартостей. «Фанатизм», « i нстинктивн i почування», «емоц i йн i сть» зам i сть «розумовост i », дух нац i ональної нетерпимост i », — все, що опльовували в нас, повинно реаб i л i тувати св i же i молоде українство» 14. I , сл i д сказати, ц i гасла, подан i п i д флером боротьби за справді святу мету — визволення батьк i вщини, притягали до себе галицьку молодь, яка за авторитарного польського панування була поставлена в умови, що, по-перше, ускладнювали для неї одержання в i дпов i дної осв i ти, престижної роботи, обмежували правовий статус, а по-друге, змушували боротися за свої нац i ональн i та загальнолюдськ i права насильницькими методами.

§3. Чинний нац i онал i зм як i деолог i чне п i дґрунтя ОУН

Тотал i таризм у 20-40 роки правив пол i тичним балом в Європ i , і Донцов, фактично, спробував за допомогою своєї книги п i дпорядкувати його ідеології український нац i ональний рух. Слушно, на нашу думку, пояснив феномен усп i ху «Нац i онал i зму» в молод i жному середовищ i один з л i дер i в ОУН (Організації Українських Націоналістів) С.Ленкавський. Завданням політичних діячів, як i намагалися очолити рух спротиву на Галичин i , було, за його висловом, опанування теч i й, «що нуртують у душах покол i ння, яке шукає шлях i в. Донцов намагається т i псих i чн i процеси, що вибухають стих i йно, як неґац i я наявної д i йсност i , скр i пити й дати їм теоретичне обґрунтування та на їхній основ i перетворити душу нового українця. Ґрунт, на якому зросла ця i деолог i я, наскр i зь психолог i чний» 15. На хвил i ц i єї «неґац i ї», використаної творцями майбутньої ОУН, i виникла 1929 року ця оргац i зац i я. Формально не належачи до ОУН, пров i дним її i деологом став Донцов.

Хоча політична частина донцовського « i нтеґрального нац i онал i зму» базувалась на класичних доктринах фашизму, Орган i зац i я Українських Нац i онал i ст i в скор i ше нагадувала аналог i чн i формування в країнах Сх i дної Європи. В i домий український пол i толог I .Лисяк-Рудницький зазначав з цього приводу: «Найближчих родич i в українського ( i нтеґрального) нац i онал i зму сл i д шукати не так у н i мецькому нацизм i чи i тал i йському фашизм i — продуктах i ндустр i альних та урбан i зованих громадянств, як скор i ше серед парт i й цього типу в аґрарних, економ i чно в i дсталих народ i в Сх i дної Європи: хорватські усташ i , румунська зал i зна ґвард i я, словацьк i гл i нк i вц i , польський ОНР... тощо» 16.

Донцов розробляв i теор i ю орган i зац i йної побудови ОУН. Саме ц i й проблем i присвячено його передвоєнн i брошури (як i п i зн i ше ув i йшли до зб i рника «Хрестом i мечем», Торонто, 1967 р i к).

В одній з них («Об’єднання чи роз’єднання») автор закликає силом i ць накинути волю ОУН вс i м i ншим теч i ям українського пол i тичного життя. Для цього, на його думку, сл i д «... с i яти ненависть до своїх! Ширити розбрат i взаємне недов i р’я! В р i дну хату вносити роздор! Так, якраз це! Бо без цього — нема н i якого об’єднання, н i якої зб i рност i . Що туподумна демократ i я цього не второпає — н i чого дивного» 17. Окреслює Донцов i те, як пот i м зв’язати п i дкорену сп i льноту: «Передус i м — встановивши ряд догм, ряд правил, ряд акс i ом у вс i х колах зб i рноґо життя, р i зко очерчених, ясно протиставлюваних вс i м i ншим, безкомпром i сових, встановивши свою правду, єдину i непомильну... Вбити ту в i ру i ту правду в збаламучен i хитливою добою i чужими вправами мозки того загалу, без жалю поборюючи недов i рк i в... В рол i того магнету (об’єднуючого. — Авт.) все з’являється менш i сть, гурт. В i н витискає свою печать на думц i i вол i маси. В i н — зорган i зований не в парт i ю, не в об’єднання, а в карний Орден — веде ту масу» 18.

Таке кредо Д.Донцова дорого коштувало Орган i зац i ї Українських Нац i онал i ст i в, яка, принаймн i до 1943 року, беззастережно сприймала його i деолог i ю. Український пол i толог Андр i й Б i линський вважає, що у згаданий пер i од догмати Донцова склали «зм i ст, який в ц i лост i перейняла ОУН. В ус i х довоєнних писаннях ОУН славила Д.Донцова як i деолога українського нац i онал i зму... «Донцов i зм» проголосила ОУН своєю пол i тичною рел i г i єю» 19.

§4. «Нац i ократична держава» Миколи Сц i борського

Донцов був не єдиним оун i вським i деологом. Свою модель нац i ократичної української держави в середин i тридцятих рок i в запропонував Микола Сц i борський — на той час, фактично, друга п i сля Є.Коновальця людина в ОУН. 1935 року в i н видав у Париж i книжку «Нац i ократ i я», в як i й окреслив своє бачення української державност i .

У ц i й робот i в i н п i ддав гостр i й i подекуди справедлив i й критиц i демократичний, соц i ал i стичний, комун i стичний та монарх i чний сусп i льн i устрої. Натом i сть дуже схвально трактує фашизм i тал i йської модел i . Для Сц i борського «фашизм — це насамперед нац i онал i зм — любов до власної батьк i вщини й патр i отичн i почування, доведен i до самопосвяти й культу жертовного фанатизму» 20.

Тут-таки Сц i борський роз’яснює i сам терм i н «нац i ократ i я». «Нац i ократ i єю називаємо режим панування нац i ї у власн i й держав i , що зд i йснюється владою вс i х соц i яльно-корисних верств, об’єднаних — в i дпов i дно до їхніх сусп i льно-продукц i йних функц i й — у представницьких органах державного управл i ння» 21. Здавалося б, життєздатна схема, яку ц i лком можливо реалізувати. Але — за одн i єї умови, а саме — наявност i не абстрактної, а реальної пол i тичної нац i ї. Нац i ократи ж вир i шили це питання дуже просто: вони, не надто дбаючи про арґументац i ю, заявили, що «нац i я — це в i чн i сть», а, отже, бажане оголосили д i йсним. Зв i дси випливає їхня неспроможн i сть до будь-яких дискус i й стосовно реальност i пропонованого ними устрою. «Р i шаючим є те, — пише Сц i борський, — що нац i онал i зм — це не плитка парт i йна теор i йка; це ун i версальний i непримиримий у своїй внутр i шн i й рац i ї св i тогляд. «Погоджувати» його з кимсь методами «конґресових дискус i й» i торг i в немислимо... Поєднання i деологічного наставлення нац i онал i зму з пол i тичною тактикою «всеукраїнських конґрес i в» — було б для нього р i внозначне самогубству» 22.

Зг i дно з моделлю Сц i борського, формою сусп i льної орган i зац i ї є для нац i ократ i ї державний синдикал i зм. Нац i ократ i я в i дкидає участь пол i тичних парт i й в державному управл i нн i . Вона обстоює диктатуру, опорою якої має стати ударний, бойовий заг i н революц i ї — орган i зований нац i онал i зм. Оск i льки ж М.Сц i борський був одним з найвпливов i ших член i в проводу ОУН, зрозум i ло, яку орган i зац i ю в i н мав на уваз i . Водночас, на в i дм i ну в i д фашистської доктрини, яка визнає диктатуру єдиною формою орган i зац i ї сусп i льства, Сц i борський наголошував, що в нац i ократичн i й держав i влада диктатора буде тимчасовою. «Покладаючи на диктатуру надзвичайн i i сторичн i завдання в переконанн i , що лише вона зможе їх виконати, — пише в i н, — нац i онал i зм водночас усв i домлює соб i небезпеку її самоконсервац i ї i застар i лост i , коли вона стане ц i ллю для самої себе... У в i дм i нн i сть до i нших авторитарних концепц i й, в i н визнає диктатуру не за незм i нний принцип, лише за виправдуваний доц i льністю тимчасовий пер i од» 23.

У розр i з i нац i ократична українська держава уявлялася Сц i борському так: народн i маси беруть участь у громадському та пол i тичному житт i через представництво в органах м i сцевої самоуправи та в синдикал i стських орган i зац i ях. Держава за адм i н i стративним принципом має под i лятися на краї, пов i ти й громади, що керуються власними органами самоуправи. Вибори до останн i х в i дбуваються на засадах прямого, загального, р i вного й таємного голосування. У вс i х ланках адм i н i стративного под i лу є також загальнодержавн i , адм i н i стративн i , господарськ i та i нш i установи, що виконуватимуть своє призначення п i д безпосередн i м кер i вництвом державного уряду.

Законодавчою установою є Державна Рада, яка обирається за тими ж принципами, що i м i сцев i , з кандидат i в, визначених синдикатами. На чол i нац i ї та державної орган i зац i ї стоятиме Голова Держави.

Отже, перед нами дещо примітивна, але ц i лком ймовірна схема державного устрою. До реч i , її елементи (скажімо, представники президента на м i сцях) запозичувалися свого часу режимом Леоніда Кравчука, а про i нш i (ц i лковите обмеження прав Верховної Ради), здається, мріє нинішній. Єдине, що перетворює плани Сц i борського на явну утоп i ю — це, як ми вже зазначали, спрощене тлумачення процес i в формування української нац i ї.

Сц i борський декларував, що ОУН змагається не за панування над нац i єю — «лише за панування самої нац i ї — ось м i с i я, що перед нею стоїть i стоятиме орган i зований нац i онал i зм» 24. Однак згодом, коли фашистськ i режими в європейських країнах ще б i льш зм i цн i ли, ОУН в i дкинула будь-як i реверанси щодо свого слугування народов i .

§5. Трансформації «інтеґрального» націоналізму

Стрижнем пол i тичної програми ОУН стала монопарт i йн i сть, тотал i таризац i я ус i х державних структур. На її Другому Великому Збор i , який в i дбувся 1939 року в Рим i , м i ж i ншим, зазначалося, що в нов i й Україн i , побудован i й на засадах донцов i зму, « i снування пол i тичних парт i й буде заборонено. Єдиною формою орган i зац i ї населення Держави буде ОУН — як п i дстава державного ладу й чинник нац i онального виховання та орган i зац i ї сусп i льного життя» 25.

Зазначимо в i дразу, що держави своєї « i нтеґральн i » нац i онал i сти не створили. Правда, 30 червня 1941 року бандер i вське в i дгалуження ОУН спробувало проголосити в окупованому н i мцями Львов i «в i дновлення української державност i ». Проте така «самост i йн i сть» не сподобалася нов i й влад i . Як згадує на стор i нках журналу «Самост i йна Україна» (Ч i каґо, США) один з очевидців под i й, присутн i й на проголошенн i абверський оф i цер Кох «збор i в не в i тав, говорив щось гр i зно й нак i нець заявив: «Будете робити те, що вам скаже н i мецький уряд» 26. Оск i льки ж бандер i вц i не посп i шали виконувати волю окупац i йних властей і розпускати створений ними «уряд», н i мц i просто роз i гнали його менш н i ж через два тижн i з дня проголошення «незалежност i ». Так сумно зак i нчилися державницьк i змагання посл i довник i в Д.Донцова.

Т i льки в серпн i 1943 року, коли бандер i вц i на власному досв i д i переконалися, що, по-перше, зазнала краху їхня ор i єнтац i я на г i тлер i вський фашизм, а, по-друге, українці у своїй абсолютн i й б i льшост i не схильні йти шляхом, вказаним автором «Нац i онал i зму», вони змінили акценти. Саме тод i III Надзвичайний Зб i р бандер i вського в i дгалуження ОУН прийняв нову програму, докор i нно в i дм i нну в i д донцовських постулат i в. Ц i каво, що зауваження Донцова до нової програми ОУН(б) на збор i не були взяті до уваги.

У цьому документ i , зокрема, зазначалося, що «орган i зован i українськ i нац i онал i сти борються за i нтереси українського народу, i тому їм чуж i є вс i i деї панування над народом...

ОУН бореться за свободу друку, слова, думки, в i ри i св i тогляду. Проти оф i ц i йного накидування сусп i льности св i тоглядових доктрин i догм... За повне право нац i ональних меншостей плекати свою власну по форм i i зм i сту нац i ональну культуру... За р i вн i сть вс i х громадян України, незалежно в i д їх нац i ональности, в державних та громадських правах i обов’язках» 27.

Отже, український рух за незалежн i сть пішов новими, не передбаченими Д.Донцовим, шляхами. Спочатку це була лише декларац i я про нам i ри — адже вихован i на «Нац i онал i зм i » люди не могли в i дразу відкинути свої погляди. Але основна i дея нац i онально-визвольної боротьби українського народу р i шуче зм i нилася. Зам i сть тотал i тарних засад « i нтеґрального» нац i онал i зму її головним зм i стом стали принципи загальнолюдських прав i свобод, у тому числ i i нац i ональних. На думку М.Сосновського, «зв’язок м i ж i деолог i єю українського нац i онал i стичного руху та i деолог i єю «чинного нац i онал i зму» можна б граф i чно подати в форм i двох л i н i й, як i виходять з р i зних пункт i в i на окремому в i дтинку майже сходяться чи одна одну перетинають, щоб незабаром ц i лком в i дділитися. Протягом 40-х рок i в цей зв’язок остаточно перервався, причому розвиток української нац i онал i стичної думки п i шов своїм властивим їй шляхом, а розвиток i деолог i ї «чинного нац i онал i зму» припинився та фактично зупинився на писаннях самого Донцова. Вс i ц i нац i онал i стичн i автори, як i i дейно хот i ли втриматися в межах, визначених i деолог i єю Донцова, не внесли до ц i єї i деолог i ї н i чого нового i справд i ориґ i нального. Т i ж автори, як i вийшли за меж i безкритичного насл i дування Донцова, не т i льки з ним рано чи п i зно роз i йшлися, але нав i ть стали на позиц i ї, ц i лком протилежн i i деолог i ї «чинного нац i онал i зму» 28. Ц i слова варто нагадати тим нашим співвітчизникам, як i своє справедливе невдоволення життєвими незгодами прагнуть вгамувати п i д i нтеґральним штандартом Донцова. Зам i сть творчих i дей, спрямованих на побудову незалежної держави, вони знайдуть там лише i нструмент для її чергової руїни.

Проте, українські націоналісти, здається, і самі це починають добре усвідомлювати. Принаймнi в матерiалах Збору Конґресу Українських Нацiоналiстiв, що проходив 2-4 липня 1993 року у Києвi, засуджуються принципи догматизму, ортодоксальностi, вождизму, iдейного закостенiння та галасливої фразеологiї, якi лежали в основi «iнтеґрального» нацiоналiзму 29.