Название: Селище Бабаї

Вид работы: реферат

Рубрика: Краеведение и этнография

Размер файла: 20.42 Kb

Скачать файл: referat.me-171884.docx

Краткое описание работы: Характеристика Бабаїв – селища міського типу, його географічне положення, рельєф місцевості, населення, природні прикраси. Творчість видатного філософа Г. Сковороди в часи його прибування в селищі. Опис Бабаєвського ставка Гайдучка, історія школи.

Селище Бабаї

СЕЛИЩЕ БАБАЇ

Селище Бабаї – селище міського типу. Займає площу 581га. Знаходиться на південному заході, в 12км від міста Харкова, на правому березі річки Уди. На заході селища лісовий масив, на півдні і сході – угіддя радгоспу «Червоний партизан».

Хвилястість – характерна особливість рельєфу місцевості. Це – південні відроги Середньо-Руської височини. Вона розчленована ярами та балками. Нахил рельєфу – з півночі на південь, направлений до річки Уди. Найвища позначка висоти – 193м, різниця перепаду висот становить 98м. Мальовничі схили, на яких знаходиться селище, розділені глибокою балкою «Безим’яною», на дні якої, з-під лісу тече струмок. На своєму шляху він наповнює два ставки: перший був створений у 1830 році для потреб Олександрійського спиртозаводу, другий «Гайдучка» - у 1940р..

Частина селища знаходиться в долині річки Уди. Ріка бере свій початок у Білгородській області, у селі Безсонівка, а впадає в річку Сіверський Донець біля селища Есхар. Загальна довжина – 164км, із яких 145 припадає на Харківську область, і лише 5,5 км на територію селища Бабаї. Русло річки має ширину від 5 до 50м, а довжина лугової тераси коливається від 0,3 до 3,5км. Вона використовується для сінокосу і підгороди. Долина річки затоплюється по весні талими водами.

На правому крутому березі річки Уди росте листяний ліс, а на лівому пологому – соснові бори. Ріка Уди приймає багато притоків, серед яких найбільшою є Лопань.

Залежно від висоти місцевості змінюється і глибина водоносних пластів(підземних вод). Вона коливається в межах від 50-100м ґрунти – різноманітні:глина,чорнозем, перемішані в різних пропорціях, з перевагою чорнозему.

Клімат – помірно континентальний, характеризується різкими та помірними змінами погоди. Причини цих змін – близькість степової зони і незахищеність місцевості горами. Для клімату характерний також несприятливий, нерівномірний розподіл тепла на порах року. Довжина без морозного періоду – з 20 травня по 25 серпня річна сума опадів – 440-520мм.

Із корисних копалин в селищі є світло – бурі глини. Це – сировина для виготовлення цегли. Для виробництва будівельної цегли необхідно додати 34% піску, для гончарної черепиці глину можно використовувати як у чистому виді, так і з домішками 20% піску.

Населення в Бабаях складає приблизно 7800 чоловік.

«Малинник» - це стара назва одного з куточків Бабаїв.

«Малинник» займає схили, розташовані між вулицею Корольова і вулицею ім.Фрунзе.

Це місце називається так недарма, адже подейкують, що колись тут все було поросле малиною…

Існує легенда, що багатий поміщик навмисне наказав розсадити малинові кущі на тоді ще не засадженій і спільній для всіх землі аби його кріпаки могли у часи голоду поласувати смачною ягодою. Та є ще одна чудова прикраса схилів - прадавня одинока груша, красива як навесні, коли цвіте, так і восени…

Кажуть, ніби то самотня дівчина, що виглядає свого козака.

Колись тут була

ґрунтова дорога, нею

користувались кріпаки,

а, можливо, по ній ходив

і сам Сковорода.

Але, нажаль, з тих часів все змінилося: малинових кущів вже давно нема, дорога поросла кущами і лише старезна груша є пам’яткою давніх часів.

Природа зазнала значного антропогенного впливу з кожним днем людина відбирає в неї все більше і більше.

У біографії Г. Сковороди, сел. Бабаї займає особливе місце серед усіх сел.., де жив мандруючи видатний філософ.

З 1769 по 1774 рік він мешкав тут у свого учня з Харківського колегіуму, священника Якова Правицького. Саме тут були написані його 15 байок із 30 «Басен Харьковских». Місцевий поміщик П. Щербінін та Я. Правицький підтримували філософа у його нелегкому житті.

Як філософ Г. Сковорода відомий передусім своїми просвітницько-етичними ідеями. Його філософські та літературні твори відповідають на вічні питання, як виховати людину.

«Зробимо світ кращим, створимо день веселішим» - закликав Г. Сковорода. 1769 р. Ї початок странницького перiоду в життi Григорiя Сковороди. 1770 р. І останнi вiдвiдини Києва. Сковорода три мiсяцi живе в Китаєвiй пустинi, звiдки перебирається до ахтирського Троïцького монастиря. 1772 р. Ї написаний "Разглагол о древнем мире", одразу пiсля нього Ї "Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни". 1774 р. І з початку цього року Сковорода живе в селi Бабаï на околицi Харкова. Тут вiн закiнчує "Басни Харьковския" i дописує дiалог "Кольцо". 1775 р. Ї Григорiй Саввич присвячує В. С. Тевяшову свою нову роботу Ї дiалог "Алфавит, или букварь мира". 1776 р. Ї написано трактат "Икона Алкивиадская". 1781 р. І подорож до Таганрогу. 1783 р. І в Бабаях Сковорода закiнчує роботу над дiалогом "Брань архистратига Михаила со сатаною". 1783 - 1785 - перiод написання трьох праць: "Беседа 1, нареченная observatorium"; "Беседа 2, нареченная obserwamorium specula"; дiалог "Пря бесу с Варшавою".

Частина селища знаходиться в долині річки Уди. Річка бере свій початок у Білгородській області,в селі Безсонівка. Впадає в річку Сіверський Донець біля селища Есхар. Загальна довжина – 164км, з яких 145км припадає на Харківську область, і лише 5,5км на території селища Бабаї. Русло річки має ширину від 5 до 50м, а довжина лугової тераси може коливатися від 0,3 до 3,5км.Вона використовується для сінокосу і під городи. Долина річки затоплюється на весні талими водами.

На правому крутому березі річки Уди росте листяний ліс.

А на лівому - соснові бори.

Річка Уди приймає багато притоків, серед яких найбільшим є Лопань.

Залежно від висоти місцевості змінюється і глибина водоносних пластів ( підземних вод).

«Гайдучка»

В селищі Бабаї є ставок, який назвали Гайдучка. Він розташований біля лісу, створений-1940г. Ліс дуже красивий, тому що там багато дерев, кольорів, грибів. На цей ставок прилітають качки, вони живуть до глибокої осені. Коли ставок замерзає, качки відлітають в теплі краї. Влітку і взимку рибаки ходять ловити рибу. Риба велика і маленька. Жителі селища Бабаї влітку ходять купатися і загоряти. Навіть з міста приїжджають, щоб купувати або просто відпочити на нашому Бабаєвськом ставку. На Гайдучке є дитячий пляж. В 2007 році ставок викупили, тепер він належить не жителям, а якомусь олігарху. Взимку, коли ставок замерзає діти, підлітки і навіть дорослі ходять кататися на ковзанах, санках, лижах і грають в різні ігри. В нашому селищі протікає річка Уди. Влітку, коли сонце нагріває воду, вона стає дуже теплою. Уди дуже брудні тому що все сміття і відходи скидають в річку. Біля ставка знаходиться ліс. Весною, люди ходять збирати дари природи. Ліс – дуже великий. Взимку, там лежать замети сріблястого снігу. А так само восени в бору можна побачити і знайти багато різних грибів. В густій гущавині живе багато різних тварин, такі як: білочки, лисички, зайчики. На пишних кронах дуба поселяються багато пташок. В лісі розташовуються великі поляни. Там є грушник, туди наша школа ходить на «Веселі старти». А ще в бору є криниця им. Г.С. Сковороди. Наше селище дуже красиве і затишний.

Школа

До 1819 року в Бабаях була церковно-приходська школа друга у Харківській губернії. У 1820 році на кошти попечителя О.А. Щербініна була відкрита школа в його домі. Вчилось в неї 29 хлопчиків і 2 дівчинки.

Учителями були селянин Семен Панов і священик Мухін. В 1850 році у школі навчалось 25 учнів. В 1870 році учитель Панов за багатолітню добросовісну працю був нагороджений срібною медаллю на Олександрівській стрічці. В 1878 році в Бабаях була збудована школа, в якій у 1892 році працював один учитель, один законовчитель, навчалось 93 учні. Курс навчання 3 роки. 24 грудня 1893 року була відкрита церковно-приходська школа. В ній навчалось 18 хлопчиків і 8 дівчаток. Більшість учнів приймали участь у читанні і співі на кліросі. Завідував школою священик Микола Лобковський, він же був законовчителем. Його дружина була вчителькою. Попечителем був селянин Гаврило Андрійович Фоменко, він же був церковним старостою. В 1910 році збудовано земством шкільне приміщення «Сірої школи». В 1910 році земством збудоване приміщення Центральної школи.

Школа відкрита у 1878 році називалась народним училищем. Воно існувало на гроші селянського товариства і земства. Це було дерев’яне приміщення з двох кімнат, з кухні і коридору. В одній кімнаті навчались діти, у другій жив учитель Федір Юхимович Юрловський. Наочні посібники одержували із земства. В школі була бібліотека із 87 книжок. В 1886-1987 році навчалось 79 хлопчиків і 5 дівчаток віком від 7 до 13 років. Заняття починалось з 10 вересня і закінчувалось 15 травня. Уроки починались з 8 і тривали до 12 години, перерва до 13 години, потім з 13 до 15-16 години. Хор дітей під керівництвом учителя співав у центрі.

В 1925-1926 році в Бабаях було дві школи, у минулому земські. В них навчалось 225 учнів – 140 хлопчиків і 85 дівчаток. На обидві школи було розподілено 90 парт, 10 столів, 6 шаф, 6 класних дошок. Працювало під керівництвом двох завідуючих 6 учителів. Навчання проводилось українською мовою. З 1928 року школа була семирічкою. В цьому ж році першій Бабаївській школі було присвоєно ім’я Леніна. В 1937 році приміщення №1 було добудовано 5 класними кімнатами з половини церковної цегли. В цьому ж році школа стала середньою.

Під час німецько-фашистської окупації школа працювала з січня 1942 року. Директором був Троян Віктор Кирилович. Дітей навчали десять учителів, було три техробітники, завгосп, діловод, сторож. В 4-річній школі навчалось: перший клас – 41 учень, 2-А кл. – 38 учнів, 2-Б кл. – 48 учнів, 3-А кл. – 63 учні, 3-Б кл. – 82 учні. В семирічці – 5кл. – 102 учні, 6 кл. – 77 учні, 7 кл. – 42 учні. Під час бомбардування приміщення школи було дуже пошкоджено. В сільській управі було прийнято рішення про ремонт школи на суму 65962 крб. Необхідно було відремонтувати підлогу, добавивши 50% нових дощок, покрити дах черепицею, замінити стелю, зробити нові двері і стінні шафи.

В 1948 році будинок «Сірої школи» переобладнали під сільський клуб, в 1955 році повернули приміщення школі, коли приміщення було повністю зруйновано.

В 1959 році до приміщення №1 було добудовано столярну і слюсарну майстерні, в 1965 році тут же було добудовано дві класні кімнати і спорт зал. В 1967-1968 році було замінено пічне опалення на центрально-водяне, споруджено кочегарку. В 1975 році збудовано водяне опалення в приміщенні №2. В 1966-1967 роках обладнано столярну і слюсарну майстерні в будинку по вулиці Шевченко (на той час церква залишилась без священика, а знаходилась вона в будинку церковно-приходської школи, який належав школі у довоєнні роки). У березні 1964 року школі було присвоєно ім’я П.О. Потапенка.

Зараз у школі навчається 710 учнів, працює 40 учителів і 20 техробітників.