Название: Станова боротьба в Польщі
Вид работы: реферат
Рубрика: История
Размер файла: 17.63 Kb
Скачать файл: referat.me-158778.docx
Краткое описание работы: Міністерство освіти і науки України Коломийський інститут Прикарпатського університету імені Василя Стефаника Реферат СТАНОВА БОРОТЬБА В ПОЛЬЩІ студента І-го курсу
Станова боротьба в Польщі
Міністерство освіти і науки України
Коломийський інститут
Прикарпатського університету імені Василя Стефаника
Реферат
СТАНОВА БОРОТЬБА В ПОЛЬЩІ
студента І-го курсу
історичного факультету
Петріва Андрія
Коломия 2000 р.
Перша третина ХІ ст. була ознаменована в Польщі різким загостренням станової боротьби. Закріпачення і закріпачуване селянство чинило запеклий опір стану феодалів, що переросло в 1037р. в масове антифеодальне повстання-виступ був підтриманий рабами. На масштаби руху і його тривалість серйозно вплинув той факт, що в 20х-30х рр. ХІ століття. Старопольска держава переживала глибокий внутрішньополітичний кризис, що почався ще за Болеслава Хороброго і досягнув найбільшої напруги за його наступників – Мешко ІІ і Болеслава Забутого.
Після смерті Болеслава Хороброго німецькі феодали почали готувати новий наступ на Польщу. Приводом до погіршення польско-німецьких відносин послугувала коронація Мешко ІІ королівською короною.
Оцінюючи особистість Мешко ІІ, Галя Анонім пише:”Був Мешко енергійним воїном і здійснив багато нецарських подвигів, розповісти про котрі потребувалось би надто багато часу. Всім сусідам він був, однак, ненависний із-за тієї ненависті, котру вони відчували до його батька. Але не відрізнявся він так багатством, ані звичаями, ані блиском життя, як його батько.
Мешко ІІ відмовився від Словакії і вступив в союз із Угорщиною. Одночасно він застосував енергійні засоби для укріплення внутрішнього стану Польської держави. Для цієї цілі Мешко намагався, частково, Використати католицьку церкву, щедро обдаровуючи її новими привілеями. на зміну ліквідованого за Болеслава І Колобжегського єпископства було установлено єпископство у Кригивіці. Поморський князь Дмитрих, що відмовився признати владу Мешка ІІ, платити йому данину був вигнаний із країни і втік у імперію.
Після смерті Мешко ІІ в 1034р. польський престол перейшов до його старшого сина Болеслава Забутого. Короткий період його правління ознаменований жорстоким конфліктом з тією частиною польської феодальної знаті, котра тяжіла сильною князівською владою і була представницею тенденцій феодальної роздробленості. У Великій і Малій Польщі вона користувалась очевидно, підтримкою католицької ієрархії. В Помор’ї місцева знать вдавалася до лозунгу реставрації язичництва.
Лозунг цей повинен був забезпечити її вступу в широку соціальну базу, привабити на її бік масу особисто вільних общинників, що притримувалися язичницьких вірувань і готових в будь-яку хвилину виступити проти католицької церкви як представниці феодального гніту. Очевидно в дещо іншій формі намагання використати народні маси для боротьби з центральною владою було застосоване і мазовецькою знаттю. Спираючись на народне ополчення – поморська і мазовецька знать зуміла добитися повного відокремлення Поморії і Мазовії від решти Польщі. В Помор’ї знову прийшла до владу місцева князівська династія, в Мазовії правив Маслав.
Боротьба в середовищі різних груп господарюючого стану, загальне виснаження країни в результаті довготривалих війн і занепад центральної влади було сприятливими умовами для переростання станової боротьби селянства в масове антифеодальне повстання у Великій і Малій Польщі.
Повстання набуло масового характеру.
В боротьбі проти церковних і світських землевласників об’єдналось вільне і феодально залежне селянство. В русі, повинні були взяти участь і раби. Антифеодальний рух розвивався під лозунгами реставрації язичництва і знищення християнської церкви.
Ось як описує повстання перший польський хроніст Анонім Галл :”...Раби повстали проти своїх панів, звільнені невільники проти “благородних мужів”, забирали їх жінок...і по злочинному захоплювали високі [державні] посади. Вони підняли бунт проти єпископів і священиків, деяких із них піддали кращій смерті, вбивали мечем, інших, достойних гіршої смерті, вбивали каменями”.
Руський літописець Нестор говорить про ці події наступне: “...І було велике заворушення в землі ляській, люди, повставши вбивали єпископів і священиків, і бояр своїх, і було в них хвилювання.”
Для ранньофеодальної Польщі перш. пол. ХІ ст. був не раб, а феодально залежний або вільний селянин. Селянство могло бути головною силою дійсно масового руху.
Інша справа, що в русі цьому могли прийняти і взяли участь раби і частина селянського населення.
Найбільш точні свідчення про сили, що рухали повстанням дає руський літопис, в котрому говориться:”В цей же час помре Болеслав Великий в лісах І бисть заколот в землі лядській”.
Так, повстання 1037-1038рр. було дійсно масовим, широким народним рухом. Джерела дають основу вважати що в ньому взяло участь вільне і невільне феодально залежне селянство, обездолене населення підміст і раби.
Що стосується характеристики дій повсталих, то всі три джерела яскраво характеризують антифеодальну направленість. Повсталі громили садиби феодалів (“бояр”), вбивали їх самих між іншим, в розповіді про Мойсея Угрина йде мова про загибель в час повстання його господині, в котрої він знаходився в період свого полону в Польщі.
З особливою ненавистю повсталі громили, очевидно монастирі і церкви, вбиваючи єпископів і священиків. Про жорстоку розправу з християнським кліром цілком приділено говорить Галл Анонім.
Зрозуміло, що антифеодальне повстання е з однаковою інтенсивністю проходило на всій території Давньопольскої держави. Головним вогнищем руху була Велика Польща і Сілезія, в меншій мірі воно стосувалось Малої Польщі, де християнство мало міцні і давні традиції, і , видимо, зовсім не зачепило Мазовїї куди християнство ще не встигло проникнути і де тому й не було такого важливого соціального ферменту як християнська церква.
Мазовецька знать зуміла, очевидно, використати в своїх цілях невдоволеність народних мас збільшуваними князівськими поборами, не вдаючись до виступу проти християнської церкви. Разом з тим, що в силу свого географічного середовища Мазовія була найменш розореною частиною країни. Про те, що в Мазовії повстання не відбулося, свідчать слова хроніки Галла Аноніма, який повідомляє про втечу сюди тих, кому загрожувало в інших місцях антифеодальне повстання (очевидно, тих самих єпископів, “попів” і “бояр”). Антифеодальне повстання нанесло вирішальний удар польській ранньофеодальній державі, котра прийшла до повного занепаду лише в Кракові, Познані, Гнезно і деяких інших містах, де ще якось тримались залишки державного апарату.
Перед лицем великого антифеодального руху, що охопив велику територію, повинні були змовкнути всі ті противоріччя, котрі роз’їдали табір малопольскої і великопольської феодально знаті. В боротьбі проти повстання світські і духовні землевласники об’єднали свої сили. Політичне подавлення вільного і залежного населення не безпосереднього виробники – общинника було необхідною умовою для подальшого розвитку феодальних відносин і завершення процесу формування феодальної монархії. Однак власних сил польського пануючого стану для досягнення перемоги над повсталими було недостатньо. На допомогу польським феодалам прийшли німецькі феодали, що побоювалися, щоб антифеодальний рух в Польщі викличе загострення боротьби проти німецьких феодалів. З боку підкореного ними полабо – прибалтійського селянства. З іншого боку, допомагаючи Казіміру І і польським феодалам придавити антифеодальне повстання у Вел. і Мал. Імперія виходила також із розрахунку, що встановлена монархія П’ястів буде противагою посиленій Чехії.
Звичайно, план встановлення монархії своїх противників. Вони об’єднувались навколо магдебурзького архиєпископства, що прикладав усі зусилля до того, що ліквідувати провінцію і підкорити своїй владі польські землі.
Подібно до всіх інших селянських рухів середньовіччя антифеодальне повстання 1037-1038рр. носило стихійний характер і складалось із ряду локальних виступів більш чи менш великого масштабу. Але не дивлячись на поразку, це повстання зіграло видатну прогресивну роль в історії польського народу. Воно було важливим фактором у створенні традицій антифеодальної боротьби польського селянства. Разом з тим воно нанесло нищівний удар реакційному відмираючому рабовласницькому устрою.
Використана література.
История Польши в трёх томах под ред. В.Д.Корнелюка, И.С.Миллера, П.Н.Третьякова.- М., 1954.-Т1.-С.48-50
Всемирная история.-М.-1957.-Т3.-с.236-240
История южных и западных Славян.-М.,1957.-с.87
Королюк В.Д. Древнепольское государство,-М.,1957.-с.172-179.
Хрестоматия по истории средних веков.-Т2.-1963.-с.581
Похожие работы
-
Гетьманщина після Переяславської ради. Руїна
Реферат на тему: Гетьманщина після Переяславської ради. Руїна По смерті Б. Хмельницького його син Юрій Хмельницький, обраний гетьманом, за рішенням старшинської ради був замінений І. Виговським і посланий у Київ завершувати навчання. Тим самим династію Хмельницьких було відсторонено від влади. Порушення принципу спадкового гетьманства породило серед старшини спокусу боротьби за владу.
-
Культура України в 1917-1920 рр.
Реферат на тему: Культура України в 1917-1920 рр. Складні й неоднозначні соціальні, економічні та політичні процеси, пов'язані з поваленням царизму, більшовицьким переворотом, розгортанням українських визвольних змагань, справили значний вплив на культурне життя тогочасного суспільства. Без перебільшення можна сказати, що особливо плідними з цього огляду були роки української революції та боротьби за збереження української державності.
-
Українські землі під владою іноземних держав ХІV-ХV ст.
Реферат на тему: Українські землі під владою іноземних держав (ХІV-ХV ст.) В 40-х роках ХІV ст. українські землі зазнали розчленування. Після війни 1351—1352 рр. між Польщею і Литвою Галичина залишилась під владою Польщі, а Берестейщина і Волинь перейшли до Литовської держави.
-
Німецька освітня політика на окупованій території України (1941–1944 рр.) в історіографії
Друга світова війна як найбільш сфальсифікований період української історії. Проблема німецької освітньої політики у працях вітчизняних істориків, її місце в зарубіжній історіографії. Вивчення нацистської політики в Україні радянськими дослідниками.
-
Культурне життя в Україні у другій половині 40-х - на початку 50-х років ХХ століття
Освіта у повоєнні роки. Впровадження обов'язкового семирічного навчання, зростання мережі ремісничих училищ і фабрично-заводських шкіл. Розгром генетики та "лисенківщина" в Україні. Література і мистецтво, "жданівщина" та боротьба з космополітизмом.
-
Історія соборності України
1. Історія становлення державності України. 2. Т. Г. Шевченко — народний поет. 3. Сьогодення України і погляд у майбутнє. 24 серпня 1991 р. позачергова сесія Верховної Ради прийняла Акт проголошення незалежності України. Цей день відкрив нову еру в історії України. Таке рішення було вистраждане багатьма поколіннями українського народу.
-
Історія України
Київський інститут Міністерства внутрішніх справ. Кафедра Українознавства КОНТРОЛЬНА РОБОТА З Історії України. Тема: Україна в другій половині ХVІІ століття.
-
Вища освіта в Україні в період визвольних змагань 1917–1920 рр.
1917-1920 рр. як період створення системи вищої педагогічної освіти України. Підготовка вчителів, строк навчання, обов’язкові предмети. Роль Огієнко у відкритті ВУЗів в Києві. Перебудова педагогічної освіти і створення вищої педагогічної школи в 1919 р.
-
Польсько-литовські унії
Провал спроб створити політичний блок Польської держави з Угорщиною. Початок вимушеного процесу об’єднання двох держав польськими та литовськими феодалами наприкiнцi ХIV ст. Кревська унія 1385 року. Городельська унія 1413 року. Люблінська унія 1659 року.
-
Характеристика узагальнюючих праць з історії Польщі 1980-2000 рр.
Політичний та соціальний лад в суспільстві Польщі після повалення комуністичної влади в 1989 р., переоцінка цінностей, формування нового морального та інтелектуального клімату. Аналіз основних праць з історії Польщі після отримання нею незалежності.