Название: Сучасний світ - території країни і держави

Вид работы: реферат

Рубрика: Государство и право

Размер файла: 18.39 Kb

Скачать файл: referat.me-48544.docx

Краткое описание работы: Реферат на тему: Сучасний світ – території, країни і держави Процес формування політичної карти світу складний і довготривалий. Він охоплює кілька тисячоліть. Понад 2 тисячі років тому виникли перші держави: Стародавній Єгипет, Стародавня Греція, Стародавній Рим, а також стародавні Китай, Індія, Іран та ін.

Сучасний світ - території країни і держави

Реферат на тему:

Сучасний світ –

території, країни і держави

Процес формування політичної карти світу складний і довготривалий. Він охоплює кілька тисячоліть. Понад 2 тисячі років тому виникли перші держави: Стародавній Єгипет, Стародавня Греція, Стародавній Рим, а також стародавні Китай, Індія, Іран та ін. Відтоді на політичній карті світу з'являлося багато ве­ликих і малих країн. Окремі з них, можливо, в інших кордонах, існують і до­нині, а інші зникли з лиця Землі через переділ територій світу.

За політико-територіальними ознаками на земній кулі розрізняють тери­торії, країни і держави.

Територія - частина поверхні суходолу на Землі з природними і створени­ми людською діяльністю ресурсами, що має певні просторові межі та географічне положення.

Країна - територія з визначеними кордонами і населенням, що в політико-географічному відношенні може мати державний суверенітет (неза­лежність) або бути залежною.

Держава - суверенне політичне утворення, країна з певною територією, гос­подарством і політичною владою в ній. Держава є основним носієм прав і обов'язків у міжнародних відносинах.

Відповідно до норм міжнародного права на Землі виділяють території трьох видів. По-перше – території суверенних держав - суб'єктів міжна­родного права, кожна з яких є самостійним утворенням, господарство і су­спільно-політичні структури якого не підвладні зовнішнім силам. У 90-і роки після розпаду СРСР у світі налічувалось понад 200 країн і територій, які юридично або фактично є суверенними. Для забезпечення свого суверенітету неза­лежні держави створюють системи законодавчої, виконавчої та судової влади, ва­лютно-грошову систему, митну службу, органи безпеки, національні збройні си­ли тощо. Кожна суверенна держава володіє територією, що обмежується сухопутними та морськими кордонами. До території держави належить суходіл з йо­го надрами, внутрішні води, так звані територіальні води, що прилягають до су­ходолу в межах 12 морських миль, а також повітряний простір над усім суходо­лом і водами. Закони міжнародного права виходять з принципу недоторканості території держави, а саме непорушності її кордонів і територіальної цілісності, що історично склалася.

По-друге, в світі залишаються залежні країни і території, кожна з яких знаходиться під політичним чи військовим контролем однієї з суверенних держав. Це: а) колонії - країни, населення яких позбавлене державності й політич­них свобод, а економічні ресурси контролюються метрополією; б) протекторати - державні утворення, що делегують свої зовнішньополітичні (а іноді і внутрішньо­політичні) права суверенній державі; в) підопічні території ~ землі, тимчасово пе­редані Організацією Об'єднаних Націй (00Н) під управління тієї чи іншої держави. На початку 90-х років у світі залишалося 35 колоній, протекторатів та підопічних територій загальною площею 430 тис. км² і населенням близько 13 млн чоловік (0,25 % населення Землі). В минулому досить поширеним було явище васалітету, коли більш сильна держава давала державі-васалу деяку формальну самостійність, використовувала її правлячу верхівку як опору свого панування, а та платила відповідну данину, давала людей для війська держави-суверена тощо.

Третій вид територій - води відкритого моря та Антарктида. Води відкритого моря знаходяться в загальному користуванні всіх держав і на­родів, у тому числі і держав внутрішньоконтинентальних. За межами територіаль­них вод всі мають право вільного торгового та військового судноплавства, вільно­го прольоту над морем, а також право ловити рибу, займатися господарською діяльністю. Окремий статус має так звана морська економічна зона, яка прилягає до кордонів держави, що має вихід до моря. Це - акваторія за межами 12 миль­них територіальних вод на відстань 200 км та глибину 500 м схилу шельфу, вона знаходиться під контролем прибережної держави, яка має виключне право вести тут економічну діяльність (ловити рибу, добувати мінеральну сировину тощо) та дозволяти таку діяльність іншим країнам на основі економічних угод.

У відкритому морі, а також у повітряному просторі над ним корабель або літак (за деяким винятком, наприклад, у разі підозри у піратстві) підкоряється тільки владі тієї держави, прапор якої несе. Вільні для проходу кораблів також міжнародні протоки, що використовуються для міжнародного судноплавства.

Антарктида - це нейтральна демілітаризована територія, яку не можна вико­ристовувати як військову базу або театр воєнних дій. Тут діє принцип свободи нау­кових досліджень, і кожна країна може надіслати сюди свої наукові експедиції.

На міжнаціональному рівні в господарських відносинах між країнами діють закони міжнародного географічного (територіального) поділу праці. Суб'єкти, що беруть участь у процесі міжнародного поділу праці, на світовому ринку ма­ють докладати зусиль для узгодження правових, валютно-фінансових, а відтак, і міжнародних політичних та міжнародно-правових питань. До того ж, у сучас­них умовах посилюються процеси інтернаціоналізації, тобто поглиблення еко­номічних зв'язків у світовому господарстві. Зростає взаємозалежність економік окремих країн. На розвиток господарства світу дедалі більше впливають науко­во-технічний прогрес, діяльність міжнародних фінансових організацій, транснаціональних корпорацій (тобто великих концернів і трестів, діяльність яких ви­ходить за межі окремих держав). Отже, посилюються процеси міжнародної інте­грації та кооперації.

Інтернаціоналізацію господарського життя можна простежити навіть на по­бутовому рівні. Так, сучасний житель економічно розвинутої країни здебільшо­го їздить на американському чи японському автомобілі, дивиться телевізор, зроблений у Японії, користується побутовими електроприладами, завезеними з Італії чи іншої країни Європи. А вранці п'є бразильську каву з французьким си­ром чи німецькою шинкою.

Ті ж прояви інтернаціоналізації спостерігаються і в культурному та духов­ному житті. Сучасна людина може користуватися здобутками світової наукової думки, художньої літератури, мистецтва (кіно, музика, живопис тощо). Міжна­родним став спорт: під час світових чи олімпійських змагань за спортсменів ак­тивно вболіває вся планета.

Нині в світі розрізняють унітарні та складні держави. Унітарна держава керується з одного центру і не має в своєму складі самоврядних утворень. У такій державі єдина конституція, єдина система органів державної влади. Складні держави можуть бути федераціями, конфедераціями чи уніями. Федерація - це, як правило, союзна держава, до якої входять самоврядні території, що мають певну політичну та економічну самостійність, але деякі питання, напри­клад, оборони, зовнішньої політики, фінансової діяльності тощо віддають у ведення федеративних органів влади. Конфедерація - союз держав, що об'єднуються для розв'язання певних політичних чи воєнних цілей, зберігаючи при цьому свою са­мостійність (наприклад, США були конфедерацією з 1776 до 1787 року). Унія - об'єднання держав під скіпетром одного монарха, що іноді траплялося в історії (на­приклад, Польсько-Литовська унія 1386-1568 років, що включала і землі України).

У наш час у світі переважають унітарні держави. Європейські, латиноамери­канські, арабські країни цього типу здебільшого однонаціональні з порівняно невеликою часткою національних меншин. Унітарні держави Африки та Південно-Східної Азії мають дуже строкатий національний склад.

У світі багато федеративних держав. В Європі це, наприклад, — Німеччина (ФРН), Австрія; в Америці - США, Канада, Бразилія, Венесуела; в Азії - Індія, Пакистан, Об'єднані Арабські Емірати, Малайзія. Федеративною державою є Росія.

Класичних конфедерацій чи уній у наші дні немає. Існують міждержавні союзи, що забезпечують певну політичну єдність окремих конгломератів держав. Для ба­гатьох країн Британської Співдружності Націй англійська королева є сувереном і представлена у країні генерал-губернатором (наприклад, у Канаді, Австралії, Новій Зеландії, на Багамських островах, Ямайці, Барбадосі тощо). На терені Радянського Союзу після його розпаду виникла Співдружність Незалежних Держав (СНД), до якої входить більшість колишніх союзних республік, але рівень інтеграції кожної з них у новому утворенні не однаковий. Так, на початку 1997 року досить значним цей рівень був між Росією, Білоруссю, Казахстаном та Киргизстаном, тоді як інші країни СНД дотримувалися більш-менш незалежних політичних курсів.

За формою державного управління держави можуть бути республіками чи мо­нархіями. Республіки - найпоширеніший тип держави. В них органи дер­жавної влади - парламент або парламент і президент - обираються народом.

Залежно від того, як складається розподіл повноважень між парламентом і пре­зидентом, республіки можуть бути з президентською, президентсько-парламент­ською або парламентською формами управління. Типово президентськими рес­публіками є, наприклад, США, Мексика, Бразилія, президентсько-парламент­ськими - Франція, Індія, Італія. Чисто парламентська форма управління нині трапляється як виняток (Канада, Австралія).

У монархіях верховна влада належить суверену - королю, князю, султа­ну, еміру тощо і передається у спадщину. Розрізняють абсолютну, конституційну і теократичну монархії. В абсолютних монархіях влада суверена необмежена. Країнами абсолютної монархії є Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати, Оман, Ка­тар, Бруней. В теократичних монархіях влада належить главі церкви. Теокра­тична монархія у Саудівській Аравії. В конституційних монархіях влада суве­рена обмежена конституцією і фактично законодавчою владою є парламент. Країнами конституційних монархій в Європі є Великобританія, Бельгія, Іспанія, Данія, Нідерланди, Швеція, Норвегія, в Азії - Японія, Малайзія, Таїланд, Йор­данія; в Африці - Марокко.