Название: Езоп життя і творчість
Вид работы: реферат
Рубрика: Литература и русский язык
Размер файла: 191.15 Kb
Скачать файл: referat.me-192451.docx
Краткое описание работы: Реферат на тему: Езоп – життя і творчість зоп - родоначальник названої за його іменем "Езопової" байки. По найдавнішому переказу, він жив в середині VІ в. до Р. Хр., був рабом самосця Іадмона й помер насильницькою смертю в Дельфах. Пізніше його батьківщиною називали Малу Азію, що цілком правдоподібно, тому що з цим узгодиться характер його імені.
Езоп життя і творчість
Реферат на тему:
Езоп – життя і творчість
Езоп - родоначальник названої за його іменем "Езопової" байки. По найдавнішому переказу, він жив в середині VІ в. до Р. Хр., був рабом самосця Іадмона й помер насильницькою смертю в Дельфах. Пізніше його батьківщиною називали Малу Азію, що цілком правдоподібно, тому що з цим узгодиться характер його імені. Його смерть у Дельфах була прикрашена легендою, яку можна відновити по Геродоту й Аристофану , комбінуючи їх з більше пізніми свідченнями . Згідно із цією легендою Езоп, перебуваючи в Дельфах, своїм лихослів'ям порушив проти себе декількох громадян, і вони вирішили покарати його. Для цього вони, викравши золоту чашу із храмового начиння, таємно вклали її в торбинку Езопа і потім забили тривогу; наказано було обшукати прочан, чаша була знайдена в Єзопа, і він, як святотатець, був побитий каменями. Через багато років було чудесне виявлення безвинності Езопа; нащадки його вбивць були змушено сплатити штраф, за одержанням якого з'явився онук того Іадмона, який був його паном.
Історичне ядро цієї легенди полягає у відношенні Дельфів, цього осередку поезії VІ в., до Езопової байки: будучи спочатку ворожим, воно згодом стало дружнім, тобто Дельфи порахували за краще прийняти під своє заступництво цей популярний і впливовий тип оповідальної поезії.
Що стосується самої Езопової байки, то під цим іменем древні розуміли ту, у якій діючими особами виступали тварини й інші безсловесні істоти й предмети. Іншим різновидом була так звана сибаритська байка, у якій виступали люди; крім того, були ще байки лівійські, єгипетські, кіпрські, карійські, кілікійські. Всі ці місцевості лежать на окраїнах (західної , південної , східної ) стародавньої Греції; це це свідчить, що народна словесність зберігається саме на окраїнах, де антагонізм із іншими народностями змушує більше шанувати скарбницю національних переказів. Згідно із цим ми й у фрігійці Езопі повинні будемо бачити просто збирача й переказувача грецьких байок; його популярність була причиною того, що всяка байка "езопічного" характеру була приписувана йому. Є підстава припускати , що в епоху Аристофана (кінець V в.) в Афінах був відомий письмовий збірник Езопових байок, по якім учили дітей у школі; "ти невіглас і ледар, навіть Езопа не вивчив!", говорить в Аристофана, одна діюча особа. Це були прозаїчні перекази, без усякої художньої обробки.
Визнання Езопа Дельфами було для поетів непрямим закликом внести в поетичну літературу цей занедбаний вид народної словесності; відгукнувся на нього Сократ, під впливом того містичного настрою, у якім він, як обранець дельфійського Аполлона, провів останні дні свого життя. Переробки Сократа не збереглися для потомства; мнимі уривки з них підроблені. Звід Езопових байок у прозі склав наприкінці ІV в. Димітрій Фалерський. До нас зі стародавності дійшли лише вільні поетичні переробки Бабрія (ІІІ ст. по Р. Хр.) на грецькій , Федра (І ст. по Р. Хр.) і Авієна (ІV ст. по Р. Хр.) - на латинській мові; ті ж сухі прозаїчні перекази, які озаглавлені в рукописах, як "Езопові байки", усі складені в середні століття .
Інтерес до байок Езопа переносився й на його особистість. Через брак достовірних відомостей про нього вдавались до легенд. Фригійський байкар, що паплюжив сильних миру цього , природно представлявся людиною сварливим і злісним, на подобу Гомерівського Ферсіта, а тому й портрет Ферсіта, докладно зображений Гомером, був перенесений і на Езопа. Його представляли горбатим, кульгавим, з лицем мавпи - одним словом, у всіх відносинах потворним і прямо протилежним божественній красі Аполлона. Таким він зображувався й у скульптурі, між іншим - у тій цікавій статуї, яка до нас збереглося. У середні століття була складена у Візантії анекдотична біографія Езопа, яка довго приймалася за джерело достовірних відомостей про нього . Езоп представлений тут рабом, за безцінь продаваним з рук у руки, якого постійно ображають й товариші раби, і доглядачі, і хазяї , але, що вміє вдало мстити своїм кривдникам.
Ця біографія не тільки не є справжньою Езоповою - вона навіть і не грецького походження. Її джерело - єврейська повість про мудрого Акирия належала до циклу легенд, якими була оточена в пізніших євреїв особистість Соломона. Посередні ланки між цією повістю й візантійською біографією Езопа ще не виявлені. Сама повість відома головним чином з давньослов'янських переробок. Біографія Езопа одержала широку популярність і була рано переведена на багато мов , між іншим, на болгарську, турецьку і румунську.
Похожие работы
-
Історія Русів
Автор: Народна творчість (Уривки) Гетьман Хмельницький, чуючи свою близьку кончину, зібрав у себе в Чигирині урядників од війська і урядів і товариство з найзначнішими козаками. Він віддав належне їхній мужності і злагоді, які допомогли йому здолати всі напасті, перемогти у тяжких війнах.
-
Тичина Павло
Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького).
-
Бертран де Борн
(1140 - 1215) Бертран де Борн — французький трубадур. Один із видатних прованських трубадурів, Борн був рицарем і разом зі своїм братом володів укріпленим замком Альтафорт (зараз містечко Отефор). Данте хвалить його як талановитого поета, співця війни («Про народне красномовство «), згадує про його щедрість («Бенкет'), але прирікає Борна на дуже важку кару за гріхи серед «злопорадників» у восьмому колі пекла: видатний трубадур тримає свою відрубану голову в руці, «як ліхтар».
-
Рильський Максим
Максим Тадейович Рильський народився 19 березня 1895 року в Києві. Його батько, етнограф, громадський діяч і публіцист Тадей Рильський, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського і княжни Трубецької. Один з предків Рильських у XVII столітті був київським міським писарем, інший — генеральним губернатором Білоцерківського староства в часи Коліївщини.
-
Маланюк Євген
(1897 — 1968) Євген Филимонович Маланюк народився 20 січня 1897 року в Архангороді на Херсонщині (тепер село Новоархангельск Кіровоградської обл.). Закінчив Єлисаветградське реальне училище і вступив до Петербурзького політехнічного інституту. Але з початком світової війни став слухачем Військової школи в Києві, після закінчення якої його направили на Південно-Західний фронт, де Є.
-
Нобелівський лауреат Габріель Хосе Гарсія Маркес
Реферат на тему: Нобелівський лауреат Габріель Хосе Гарсія Маркес (Mбrquez) за романи й оповідання, в яких фантазія і реальність переплетені в примхливому світі, відображають життя і конфлікти континенту
-
Вишенський Іван
Вершиною української полемічної літератури кінця XVI і першої половини XVII ст. була творчість Івана Вишенського, який викривав не тільки римсько-католицьких і уніатських владик, а й «власть мирскую», польсько-шляхетських і українських гнобителів.
-
Рільке Райнер Марія
Народився 4 грудня 1875 у Празі. Нещасливе дитинство та 5 років навчання у військовій школі в Санкт-Пельтені наклали незабутній відбиток на його чутливу натуру і назавжди поселили в ньому почуття самотності.
-
Тютюнник Григір
(1931 — 1980) Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.
-
Петрарка Франческо
(1304 - 1374) Франческо Петрарка народився 20 липня 1304 в Ареццо, в сім'ї флорентійського нотаріуса Петракко ди Паренцо. Батько Франческо був вигнаний з Флоренції, одночасно з Данте, за приналежність до партії "білих" (гибеллінів).