Название: Віршування, або версифікація

Вид работы: реферат

Рубрика: Литература и русский язык

Размер файла: 16.5 Kb

Скачать файл: referat.me-194206.docx

Краткое описание работы: Реферат на тему: Віршування, або версифікація Віршування , або Версифікація (лат. verssus — вірш та vacio — роблю) — 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традції певної національної мови.

Віршування, або версифікація

Реферат

на тему:

Віршування, або версифікація

Віршування , або Версифікація (лат. verssus — вірш та vacio — роблю) — 1) мистецтво виражати свої думки у віршованій формі; 2) система організації поетичного мовлення, в основі якої міститься закономірне повторення певних мовних елементів, що складаються на підставі культурно-історичної традції певної національної мови.

Система віршування — це сукупність норм та принципів версифікаційної майстерності, розбудовується на підставі певного ритмічногокритерію. Відповідно до просодичних властивостей мов вона розмежовується на 2 групи:

— квантитативну (у рос. варіанті літературознавства — метричну, що характеризується нормативним чергванням довгих та коротких складів, зумовлених кількістю часу, необхідного для вимови складу,та долучених до нього більших ритмічних одиниць) античне віршування, аруз, навіть народне віршування українців;

— квалітативну , спрямовану на врахування не триваості складів, а їхньої акцентної виразності, пов’язаної з принципом наголошеності та ненаголошеності. Ця група, що нині витіснила квантитативну, поділяється на такі версифікаційні підгрупи :

1) силабічну , де за первісну ритмічну одиницю править склад як такий, властиву мовам з постійним наголос (французька, польська та ін.);

2) тонічну , що спирається на повтор слів та словосполучень із своїм наголосом як основою ритму ;

3) силабо-тонічну , базовану на чергуванні наголошених та ненаголошених складів, яка поєднує в собі силабічні й тонічні тенденції.

Попри те в українському віршуванні спостерігаються проміжні версифікаційні форми як у вигляді квантитаивно-силабічного синтезу, так і в інших варіантах, зокрема коломийковий вірш, що постає внаслідок злиття силабічного та силабо-тонічного віршів, або павзник і тактовий вірш, в яких вбачається сполука силабо-тонічного і тонічного віршування тощо. Верліб р, який трактується як різновид тонічного вірша, має довільну організацію. У віршах прозою мовиться про чергування довгих та коротких відтинків ритмізованого тексту.

Система віршування визначає відповідний розмір і в квантитативній, і в квалітативнихгрупах, послуговується відповідними знаками:

— довгий склад , È короткий склад, а такод ненаголошений, — наголошений склад, // цезура, Ú лейма.

Стопа — найкоротший відрізок певного віршового метра, сконцентрованого у групі складів з відносно незмінним наголосом (ритмічним акцентом). Стопа сприймається як одиниця виміру та визначення віршового ритму. В українській силабо-тоніці, на відміну від античної врсифікації, де за основу стопи, пойменованої подієм , бралося поєднання довгих (арсис ) та коротких (тесис) складів , вона спирається на природне мовне чергування наголошених та ненаголошених складів, які зумовлюють специфіку віршового розміру. Залежно від кількості складів стопа буває:

— двоскладова (ямб, хорей, пірихій, спондей);

— трискладова (дактиль, анапест, амфібрахій, бакхій, молос);

— чотирискладова (пеон).

За порядком розміщення наголосу стопа називається:

а) високою , якщо всі склади наголошені (спондей, молос );

б) висхідною , коли закінчується наголошеним складом (ямб,анапест, бакхій );

в) спадною , коли закінчується ненаголоеним складом (хорей, дактиль, антибакхій ).

Розрізняються також:

— закриті стопи , що мають наголоси на початкових та прикінцевих складах (амфімакр );

— перехідні стопи , де крайні склади ненаголошені (амфібрахій ).

Оскільки пірихій позбавлений наголосів, його вважають низькою стопою .

Подеколи стопа за умови її поєднання з іншою набуває вигляду диподії .

Тонічна весифікація, в якій віршовий ритм будується за підрахуком основних наголосів у рядку, лишаючи довільну кількіст ненаголошених складів між ними, базується на відмінних принципах від силабо-тоніки, неможливої поза стопами.

Каталéктика — співвідношення метричної структури вірша з його клаузулою. Відповідно до того вірші діляться на:

а) акатаклектичні , тобто такі, де наявні всі стопи даного в поезії метра:

Óдшумíло лíто... одспівáло жúто...

(Дмитро Фальківський).

ÈÈÈÈÈÈшестистопний хорей.

Отже, це — акаталектичний вірш шестистопного хорея;

б) каталектичні , де останню стопуусічено на один або два склади:

Хлюпнуло м Ù ре з розг Ù ну на м Ù кре камíння,

Пíна осíла на бéрег вал Ù чком білявим...

(Юрій Яновський)

ÈÈÈÈÈÈÈÈп’ятистопний дáктиль

ÈÈÈÈÈÈÈÈÈ

У 5-й стопі дактиля тут бракує, дляповноти метроструктури, останнього складу), та

в) гіпердактилічні , де до останньої стопи додано один або два склади:

Молит Ù вних вис Ù т піднебéсні божнúці

застеляє снігíв недот Ù рканий кúлим...

(Марта Тарнавська)

ÈÈÈÈÈÈÈÈÈ 4-стопний анапест 3, 6, 9, 12

ÈÈÈÈÈÈÈÈÈ додано один склад