Творчість Габріеля Гарсіа Маркеса

Тема: Творчість Габріеля Гарсіа Маркеса

(нар. 1928 р.).

На початку уроку звертаємось до основних етапів життєвого і творчого шляху письменника, проблемати­ки та провідних мотивів його прози.

Гарсіа Маркес - це один з найвідоміших письмен­ників сучасності, найяскравіший представник літера­тури «магічного реалізму». Він народився 6 березня 1928 р. в провінційному колумбійському містечку Ара-катака. Серед головних чинників та життєвих обста­вин, що визначили майбутній світогляд та коло творчих інтересів, сам письменник пізніше назве благодійний вплив материних батьків, у родині яких він виховувався (його бабуся Транкіліна знала безліч неймовірних історій і була неперевершеним оповідачем; дідусь Ніколас, полковнику відставці, ветеран громадянської війни 1899-1903 рр. - був мужньою і доброзичливою людиною), а також фантастичну атмосферу місце­вості, де він жив, історія та побут якої були овіяні чис­ленними міфами та легендами.

Перші літературні спроби Гарсіа Маркеса належать періоду його навчання в інтернаті, де він пробує писа­ти вірші. Вдруге юнак звертається до літератури з се­редини 40-х років, поєднуючи свої творчі пошуки з журналістикою. Втім, надто серйозно до своїх тодішніх занять літературою Гарсіа Маркес ще не ставився, жартома зазначаючи, що свої перші оповідання напи­сав з метою розвіяти скепсис критика і романіста Саламеа Борди щодо спроможності молодого ко­лумбійського покоління висунути зі своїх рядів власних письменників. Перші художні публікації Гарсіа Маркеса дійсно не були вдалими. Це насамперед стосується його повісті «Опалелистя» (1951), в якій він змалював вигадане містечко Макондо, що нагадує реальне містечко його дитинства Аракатаку. Цей твір був зна­менний ще й тим, що започаткував одну з провідних тем усієї подальшої творчості письменника, а саме - тему самотності, відчуженості людини у світі. Подаль­ша його письменницька кар'єра зазнавала як успіхів, так і тимчасових відступів. Одне з його оповідань 1955 р. «Якось після суботи» отримало національну премію Колумбії. Письменницька слава приходить до Гарсіа Маркеса в 1967 р., коли з'являється його роман «Сто років самотності», що мав приголомшливий успіх і ставився критикою за глибиною ідейного задуму і рівнем художньої досконалості в один ряд із сервантесівським «Дон Кіхотом». У навіяному біографічними образами дитинства письменника, а також історичним контекстом життя країни романі змальовані шість по­колінь роду Буендіа - від його заснування і до повного виродження. Причиною цього виродження стає замк­нутість, ізольованість від часу та проблем, якими жи­вуть інші люди, а в більш глибокій смисловій перспек­тиві роману вимирання роду Буендіа символічно зна­менує деградацію, духовний занепад людства, яке все більше індивідуалізується і усамітнюється, втрачаючи ту духовну єдність, ту солідарність, яка виступає ос­новною запорукою виживання і розвитку. Саме у зв'яз­ку з романом Гарсіа Маркеса «Сто років самотності» чи не вперше з'являється й термін «магічний реалізм».

Ще одна магістральна тема творчості Гарсіа Мар­кеса - це проблема влади, її філософського та психо­логічного обгрунтування та причин її переродження в некеровану законами і мораллю деспотичну тиранію. Ця тема проходить через багато творів письменника, з яких у першу чергу слід назвати збірку «Незвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру та її жорсто­ку бабцю» (1972), роман «Генерал у лабіринті » (1989) і особливо головний, за визначенням самого письмен­ника, роман «Осінь патріарха» (1975). Визначний вне­сок письменника у розвиток латиноамериканської літератури XX ст. був відмічений у 1982 р. Нобелівсь­кою премією: «за романи та оповідання, в яких фан­тазія та реальність, поєднуючись, відображають життя і конфлікти цього континенту». Основними стильовими рисами творів Гарсіа Маркеса є взаємопроникнення елементів реальності та фантастики, поєднання філо­софських здобутків сучасної латиноамериканської культури з мотивами та образами індіанської, негри­тянської та іспанської міфології, експресивний мета-форизм, тяжіння до символічних узагальнень та прит­чової манери оповіді, лаконізм та «снайперська точність мовлення».

Наступний етап уроку - бесіда за запитання­ми, що розкривають зміст «програмного» оповідання Маркеса «Стариган з крилами» із збірки «Надзвичайна і сумна історія про довірливу Ерендиру там" жорстоку бабцю» (1972). Схарактери­зуйте фабулу і знайдіть ознаки «магічного реалізму» в оповіданні Маркеса «Стариган з крилами». Розкрийте філософсько-етичний сенс образу янгола в оповіданні. Через які деталі в уяві читача окреслюється образ ян­гола? Яким і чому є ставлення до нього мешканців селища? Як це їх характеризує? Поясніть значення фіна­лу оповідання. Як проблематика оповідання співвідноситься з колом провідних мотивів творчості Гарсіа Маркеса? Проведіть дискусію за такими питан­нями: 3 якою метою янгол приходив на землю? Що символізує його відродження? Яким символічним змістом наповнений образ крил янгола?

Крім того, окремі учні можуть отримати завдання підготувати доповіді, в яких оповідання Гарсіа Маркеса буде співставлене із тематично спорідненими з ним творами - віршем І. Драча «Крила» і оповіданням Л. Толстого «Що живить людей».

Бесіду вчитель спрямовує на такі тези.

Фабулу оповідання складає розповідь про те, як одного разу після бурі рибалка Пелайо та його дружи­на Елісенда знайшли на березі моря якогось старого брудного чоловіка, який, на перший погляд, нічим не відрізнявся від звичайної літньої людини, якби не пара великих крил, що були у нього за спиною. Дивний не­знайомець намагався вибратись із багнюки, але важкі крила заважали йому підвестися. Пелайо спочатку сприйняв його за мореплавця, але сусідка пояснила йому, що це янгол, якого, очевидно, було послано за маленькою хворою дитиною і який, через старість, не втримався під дощем і впав на землю. Янгол жив у дро­тяному курнику, годуючись залишками їжі, і стійко терпів усі негаразди та людські образи. Дитина не по­чувалася більше хворою, і Пелайо хотів було відпусти­ти янгола, але, помітивши, що ця істота викликає інте­рес у селян, вирішив підзаробити на янголі, показуючи його за гроші. Втім, люди швидко втратили інтерес до незвичайного старого, оскільки в селищі з'явився ат­ракціон з жінкою-павуком, подивитись на яку коштува­ло дешевше і, крім того, вона охоче відповідала на всі запитання, тоді як янгол лише мурмотів щось незро­зуміле і не реагував на прохання і дії людей. Дуже швидко про янгола забули, а в очах Пєлайо і Єлісенди він перетворився на зайвого їдця, адже не приносив більше заробітку. Старий був дуже хворий, лікар, який оглянув його, висловив думку, що жити йому залиши­лось недовго, але, всупереч його припущенням, янгол поступово почав видужувати і одного ранку, злетівши в небо, полишив грішний світ.

Художній світ оповідання побудований на поєднанні елементів реального (буденний побут і пси­хологія мешканців рибальського селища) і фантастич­ного (образи янгола та жінки-павука), при цьому фан­тастичне мешканцями селища сприймається як щось цілком реальне, земне. Більше того, лікар, який огля­нув янгола і знайшов, що його крила є органічним про­довженням тіла, навіть здивувався, чому таких крил не­має у решти людей. Проте письменник не має наміру акцентувати увагу читача на подібних парадоксах і не ставить за мету поміняти місцями реальний і уявний світи. Фантастичне в оповіданні спрямоване на підкреслення і загострення тих моральних аномалій, які визначають реалії і саме існування значної частини людства. Тому фантастичне в оповіданні письменника виконує функцію своєрідного філософського гротеску, який збільшує і доводить майже до абсурду картину духовної безкрилості і моральної ницості людини, що замкнулася в колі вузькоегоїстичних матеріальних інтересів і грубих тілесних задоволень. Фабула оповідання фактично стилізована під біблійну ситу­ацію: появу перед людьми Божого вісника, адже «янгол» з грецького - це і є вісник, посланий Богом. Можна гадати, з яких причин він був посланий на землю, але го­ловне в тому, що люди навіть не намагалися цього зрозуміти. Поява Божого вісника завжди вважалась найсокровеннішим дивом з усіх можливих проявів ірре­ального буття, але для героїв Гарсіа Маркеса це навіть не диво, а стариган, хіба що з крилами. Втім, поява жінки-павука одразу затьмарює в їхніх очах постать янгола. Ці лю­ди живуть і мислять лише тілесними і матеріальними кате­горіями, і стариган, котрий так нагадує звичайну безпо­радну людину, яка не в змозі задовольнити їхні потреби, втрачає в їхніх очах будь-яку цінність. Письменник підво­дить читача до логічного парадоксу: янгол, що уособлює світ вищих моральних і духовних цінностей, є зайвим у світі людей. Чи не тому у нього такі важкі крила? Ситуація нагадує легенду про Великого Інквізитора, котрий нама­гався переконати Христа, що у світі, який живе ім'ям Бога, насправді для Господа немає місця. Оповідання Гарсіа Маркеса, таким чином, переростає масштаб зображува­ного безпосередньо і перетворюється на морально-філо­софську притчу, а маленьке рибальське селище стає мо­деллю усього людства, що втратило крила, себто високі духовні ідеали і справжні моральні орієнтири. Втім, фінал оповідання якщо й не сприймається як беззаперечно оп­тимістичний, то принаймні символічно натякає на цю мож­ливість: старий не помер, як пророкували, а знайшов у собі сили, що відродили його, допомогли розправити крила і здійнятися в небо, повернутися до Бога.