Название: Аїр звичайний Acorus calamus L

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 18.28 Kb

Скачать файл: referat.me-1169.docx

Краткое описание работы: Аїр звичайний (лепеха звичайна), Acorus calamus L, Хімічний склад: ефірна олія (1,5—4,8%), до складу якої входять азарон (7,8%), азариновий альдегід каламсон, сесквітерпен, алкоголь каламенол, камфен (7%), алкалоїд ка­ламін (10%), гіркий глікозид акорин (0,2%), глікозиди ізоакорин, акоретин, органічні кислоти та їхні мінеральні солі, крохмаль (20—40%),- камфора (8,7%), евгенол (6%), про­азулен, холін, пальмітинова й аскорбінова (0,15 г на 100 г кореневища) кислоти.

Аїр звичайний Acorus calamus L

Аїр звичайний (лепеха звичайна), Acorus calamus L,

Хімічний склад: ефірна олія (1,5—4,8%), до складу якої входять азарон (7,8%), азариновий альдегід каламсон, сесквітерпен, алкоголь каламенол, камфен (7%), алкалоїд ка­ламін (10%), гіркий глікозид акорин (0,2%), глікозиди ізоакорин, акоретин, органічні кислоти та їхні мінеральні солі, крохмаль (20—40%),- камфора (8,7%), евгенол (6%), про­азулен, холін, пальмітинова й аскорбінова (0,15 г на 100 г кореневища) кислоти.

Фармакологічні властивості. Лепеха звичайна збуджує смакові рецептори, підсилює рефлекторне виділення шлунко­вого соку (зокрема соляної кислоти), збільшує жовчовиді­лення, підвищує тонус жовчного і сечового міхура. Крім цього, має протизапальну, антисептичну, дезинфікуючу, бо­лезаспокійливу, загальнозміцнювальну, заспокійливу, відхар­кувальну, .глистогінну, «вітрогінну» і протипроноснуцію, а . також знижує артеріальний тиск.

Показання до призначення: кольки шлунка і кишок, по­нос, виразкова- хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки (із зниженою кислотністю шлункового соку), метеоризм, жовтяниця, хвороби жовчовивідних шляхів, нирок, сечово­го міхура, нирково- і жовчнокам'яна хвороба, ексудативний діатез, рахіт, цинга, пародонтоз, стоматит, гнійні і важко-загоювані рани, трофічні виразки, фурункульоз, випадання волосся, висипи після перенесених інфекційних хвороб, істерія, іпохондрія, пригнічення центральної нервової си­стеми.

Способи застосування. Внутрішньо — настій або відвар (1 чайну ложку подрібненого кореневища на 200 мл води — холодної при виготовленні настою і окропу — для приготу­вання відвару) по 1 столовій ложці 3 рази на день за ЗО хв до їди; настойку (20 г кореневища на 100 мл спирту етило­вого настоюють 8 днів у теплому місці) — по 20—40 крапель також перед їдою; порошок з кореневища — по 0,2—0,5 г З рази на день.

Зовнішньо — сидячі ванни з відвару (30 г кореневища на 1 л води) або порошок для присипання уражених ділянок шкіри.

Арніка гірська, Arnica montana L.

Хімічний склад: гірка на смак барвна речовина арніцин (4%), ефірна олія (0,04—0,14%), цинарин (0,05%), органіч­ні кислоти (молочна, яблучна, фумарова) у вільному стані, а також у сполученні з кальцієм і калієм; аскорбінова кислота (0,021 г на 100 г),, таніни (5%), холін, триметиламін, бетаїн, лутеїн. У квітах арніки, крім, цих речовин, знайдено також білки, .інулін (12,1%), сахарозу (1%), фруктозу (25%), інші цукри (0,5%). Корені багаті на ефірну олію — 1.5% у свіжих і 0,4—0,6% у висушених.

Фармакологічні властивості. Вплив арніки гірської на ор­ганізм людини залежить від того, яку частину рослини вжи­вають і в якій дозі. Так, квіти в малих дозах розширюють судини мозку, стимулюють центральну нервову систему, зни­жують рефлекторну збудливість спинного мозку, а у вели­ких — діють заспокійливо і запобігають судорогам. Препара­ти з коріння збуджують серцево-судинну систему, розши­рюють вінцеві судини, поліпшують біохімічні процеси в серцевому м'язі. Крім того, арніку використовують як жа­рознижувальний, протиспазматичний, сильний кровоспинний, в'яжучий, пом'якшувальний, болезаспокійливий і жовчогін­ний засіб, вона також стимулює скоротливість м'язів матки і знижує рівень холестерину в крові.

Показання до призначення: кровотечі (після родів і абор­ту, при травмах), для прискорення загоєння ран, карбунку­ли, фурункули, абсцеси, стенокардія, недостатність серця, атеросклероз, подагра, епілепсія, струс мозку, крововиливи в мозок.

Способи застосування. Внутрішньо — настій (1 столову ложку квітів на склянку окропу) по 1 столовій ложці або настойку— по 30—40 крапель на прийом 2—3 рази на день до їди.

Зовнішньо — для компресів використовують настій або настойку квітів.

Гірчак зміїний (ракові шийки, змійовик), Pplygonum bistorta L.

Хімічний склад: катехінові таніни (15—25%), галотаніни, галова кислота (0,44%), крохмаль (27%), оксалат кальцію, аскорбінова кислота (у квітах — 0,746 г на 100 г, у листі — 0,722 г на 100 г), білки,

Фармакологічні властивості. Гірчак зміїний використо­вують як сильний в'яжучий, заспокійливий, кровоспинний і сечогінний засіб, він також має протизапальну дію.

Показання до призначення: захворюваня 'травного апа­рату (катар, виразки, понос), густі менструації, кровотеча і рани на шкірі, фурункули, запалення ясен і зубний біль.

Способи застосування. Внутрішньо — відвар (5 г подріб­неного кореневища на 200 мл окропу) по '/2—1 склянці 1 — З рази на день; порошок-^ по 0,5—.1 г 1 раз на день; ек­стракт рідкий — по -20—ЗО крапель 2—3 рази на день перед їдою.

Зовнішньо — примочки, промивання, полоскання, сприн­цювання настоєм або відваром (20 г кореневища на 1 л ок­ропу, кип'ятять 20 хв, охолоджують і проціджують).

Золототисячник звичайний, Centaurium vulgare Raf.

Хімічний склад: глікозиди еритаурин (3%), еритроцента-урин, еритрамін; алкалоїди генціанін (0,6—1%), еритрицин: олеанолева і аскорбінова кислоти, ефірна олія, слиз, сліди нікотинової кислоти, дубильні речовини і барвники, солі ор­ганічних КИСЛОТ, СМОЛИ, БІСК.

Фармакологічні властивості. Золототисячник стимулює секрецію залоз травного каналу, перистальтику шлунка і кишок, поліпшує апетит, підсилює жовчовиділення, має сильні протиглистяні, болезаспокійливі, жарознижувальні і м'які проносні властивості.

Показання до призначення: поганий апетит, розлади трав­лення, млява перистальтика кишок, знижена кислотність шлункового соку, диспепсія, понос, метеоризм, шлункові кровотечі, геморой, гарячка, анемія, хвороби печінки, ни­рок, туберкульоз легень і периферичних лімфатичних вузлів, глистяна інвазія, алкоголізм, діабет цукровий, хвороби шкіри; використовують для зміцнення сил під час родів, при білях.

Способи застосування. Внутрішньо—настій (1—2 чайні ложки подрібненої рослини на 2 склянки окропу, настоюють 10, хв) по 1—2 столові ложки 3—4 рази на день за 30—90 хв до їди.

Зовнішньо — роблять примочки, полоскання або проми­вання настоєм.

Солодка гола, Glycyrrhyza glabra L.

Хімічний склад: глікозидоподібна речовина гліциризин (20—30%), гліциризинова кислота, флаваноїди: ліквіритин, ліквіритигенін, ліквіритозид; глікозид ліквірин, глюкоза (8%), манніт, сахароза, ефірна олія, жовтий пігмент, аспа­рагін (2—4%), аскорбінова кислота, слиз, гіркі (3%) й смо­листі речовини, крохмаль (20%).

Фармакологічні властивості. Солодку голу використову­ють як проносний, відхаркувальний і протизапальний засіб, вона сприяє заживленню виразок на слизовій оболонці шлунка, а також має спазмолітичні, холінолітичні і антигі-стамінні властивості. Солодка гола затримує іони натрію і прискорює виведення іонів калію з організму.

Показання до призначення: геморой, хронічний запор, по­рушення водно-мінерального обміну, виразкова хвороба шлунка, бронхіт, трахеїт, бронхіальна астма, захворювання нирок і сечового міхура, використовується також як проти­запальний і обволікаючий засіб.

Примітка. Надмірно тривале вживання й великі дози солодки голої можуть призвести до значної затримки іонів натрію і води в організмі з послідуючим підвищенням арте­ріального тиску.

Способи застосування. Солодка гола входить до складу грудного, шлункового, проносного, протигеморойного і сечо­гінного зборів (див. відповідні рецепти), з яких готують від­вари або настої (1—2 чайні ложки збору на 200 мл окропу) по 50 мл 3—4 рази на день. При виразці шлунка щоденно протягом місяця вживають сік по 40 мл або готують відвар із самого коріння (1—2 чайні ложки коріння на 200 мл окропу) по 50 мл 3—4 рази на день.

Трилисник водяний (вахта трилиста, трифоль ) -

Menyanthes trifoliata l.

Опис рослини. Багаторічна трав'яниста рослина з довгим повзучим товстим кореневищем (мал. 70). Верхівка кореневища злегка піднімається і несе трохи трійчастих листів. Квітки правильні, блідо-рожеві чи білі, зібрані в густу кисть довжиною 3—7 див. Чашечка з 5 зрослими частками, віночок , з відгином. Плід - куляста багатосемянная коробочка.

Місця перебування. Поширення. Росте по трав'янистих і мохових болотах, по заболочених і багнистих берегах озер, рік і водойм, на заболочених лугах і в болотистих лісах. Зустрічається по всій лісовій зоні Європейської частини СРСР, Сибіру і Далекого Сходу. Зрідка зустрічається на Кавказу, у Криму і Середній Азії. Основні райони заготівель — Україна, Білорусія, Литовська РСР.

Використовувана частина. Час заготівлі. Сушіння. Заготовлюють цілком розвиті листи трилисника — Folium Menyanthidis, після цвітіння, зриваючи їх з коротким залишком черешка. Молоді і верхівкові листи не заготовлюють, тому що вони чорніють при сушінні. Зібрані листи обсушують на повітрі протягом декількох годин, потім сушать у сушарках при температурі 45—60°С, на горищах з гарною чи вентиляцією під навісами.

Зовнішні ознаки сировини. Листи зелені, тонкі, звичайно зім'яті, частково здрібнені, голі, із залишком черешка не довше 3 див, розділеного на 3 короткі відгалуження. Окремі частки листа еліптичні чи продовгуваті зі злегка нерівним краєм, довжиною 5—8 див, шириною 3—5. Запах слабкий, неспецифічний. Смак дуже гіркий.

Застосування і лікарські форми. Застосовується у виді настоїв як засіб, що збуджує апетит, що сприяє посиленню шлункової секреції і поліпшенню травлення; рекомендується як жовчогінний засіб при захворюваннях печінки і жовчних шляхів. Входить до складу жовчогінних зборів.