Referat.me

Название: Суверенітет як категорія конституційної теорії і практики

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 18.42 Kb

Скачать файл: referat.me-2989.docx

Краткое описание работы: Конституціоналізм як багато-аспектне явище знаходить вияв у конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію і в конституційній практиці. Особливий інтерес викликає зміст консти­туційних принципів (принципів кон­ституції), що становлять основу теорії і практики.

Суверенітет як категорія конституційної теорії і практики

Конституціоналізм як багато-аспектне явище знаходить вияв у конституційній теорії, в суспільно-політичному русі за її реалізацію і в конституційній практиці. Особливий інтерес викликає зміст консти­туційних принципів (принципів кон­ституції), що становлять основу теорії і практики.

Конституційні принципи — це категорія політичної і правової свідо­мості. Вони не мають самостійного ре­гулюючого значення. Відбиваючись у змісті норм основних законів, консти­туційні принципи набувають характе­ру принципів конституції. Останні є формою нормативного закріплення конституційних принципів. Принци­пи конституції нерідко прямо вклю­чені до змісту основних законів, зафіксовані у вигляді так званих норм-принципів. Принципи консти­туції об'єктивують відповідну теорію, матеріалізують у правовій формі кон­ституційні принципи і тому звичайно однойменні з ними. Разом з тим кон­ституційні принципи є більш абст­рактними. Закріплюючи найбільш визнані в суспільстві політико-правові ідеї, вони виходять у своєму значенні за межі предмета конституційно-пра­вового регулювання і нерідко мають відношення до характеристики право­вої системи в цілому.

Зміст і формулювання принципів конкретизуються відповідно до державно-правового розвитку окре­мих країн, що пояснюється історичними і національними особливостями такого розвитку. Самі ж принципи тісно взаємопов'язані і доповнюють один одного. Водночас вони різняться не тільки за змістом, а й за пред­метним спрямуванням. Наприклад, принцип поділу влад передусім відне­сений до механізму здійснення державної влади, принцип федералізму — до її політико-територіальної організації.

Одним з найбільш загальних конституційних принципів (прин­ципів конституції) є принцип суверенітету. Поняття суверенітету відоме конституційній теорії і практиці всіх країн, хоч існують різні і досить да­лекі від його традиційного тлумачення. Звичайно принцип суверенітету асоціюється з визначенням самого сенсу державності. Це зумовлює його, по суті, універсальне політико-правове значення.

З проблемою суверенітету завжди було пов'язане визначення най­важливіших характеристик конституційного права, зокрема з'ясування питання про носія влади в державі та про межі її здійснення. Визнаною є точка зору, за якою серед усіх відповідних принципів принцип суве­ренітету є найбільш «політичним» за своїм характером. Це пояснюється не тільки особливостями його юридичного змісту, а й тим значенням, яке він відіграє у процесі здійснення внутрішньої і зовнішньої політики дер­жави. До того ж за своїм походженням суверенітет історично являв політичну ідею, яка лише з часом набула юридичного значення.

Поняття суверенітету вперше сформулював Жан Боден (XVI ст.), який запропонував засновану на принципі суверенітету концепцію держав­ної влади. За Ж. Боденом, суверенітет — це постійна й абсолютна, найви­ща і невідчужувана влада в державі, яка здійснюється як всередині країни, так і поза її межами. Ж. Боден визнавав носієм суверенітету не державу, а монарха. Такий підхід був зумовлений соціально-економічними і політич­ними реаліями періоду утворення централізованих абсолютистських дер­жав. У подальшому ідею суверенітету розвинули представники школи при­родного права, найбільш відомий з яких — Гуго Гроцій — розмежував по­няття суверенітету і його носія. Г. Гроцій розглядав суверенітет не як саму державну владу, а як її особливу властивість.

Аналіз розвитку політико-правової теорії засвідчує, що поняття суве­ренітету змінювало свій зміст залежно від особливостей конкретного історич­ного періоду. У другій половиш XVIII ст. за роки, що передували фран­цузькій революції, була сформульована концепція народного суверенітету. Найбільш широке обгрунтування ідеї народного суверенітету запропонував французький просвітитель XVIII ст. Ж. Ж. Руссо, який визнавав народ суб'єктом і носієм суверенної влади, джерелом повноважень усіх державнихорганів, Ж. Ж. Руссо прямо заперечував сумісність принципу народного су­веренітету і представницької демократії, вважаючи за неможливе виражен­ня загальної волі, або волі народу, засобами, заснованими на представництві.

Ідеї Ж. Ж. Руссо щодо несумісності принципу народного сувереніте­ту і представницької демократії мали своїх опонентів ще за часів францу­зької революції XVIII ст. Найбільш знаними серед них були такі мислителі і політичні діячі, як Шарль Монтеск'є та Еммануїл Сійєс. Вони прийняли ідею народного суверенітету, але тлумачили її по-своєму. Зокрема, Ш. Мон­теск'є писав, що народ не є компетентним ні щодо безпосередньої реалізації виконавчої влади, ні щодо прямої законотворчості. Ще категоричнішими були висловлювання Е. Сійєса. Він вважав, що переважна більшість грома­дян нездатна оцінювати зміст законів, оскільки, на його думку, їй не виста­чає освіти, щоб розуміти ці закони, і дозвілля, щоб їх вивчати.

Постійним елементом подальшого розвитку зарубіжної політико-правової теорії було зіставлення представницької і безпосередньої демо­кратії з позицій оцінки принципу народного суверенітету. Домінуючими були і залишаються погляди, згідно з якими цьому принципу відповіда­ють існуючі теорія і практика як безпосередньої, так і представницької демократії. Водночас принцип народного суверенітету іноді розглядається як своєрідний камуфляж державно-правових реалій. У зв'язку з цим де­які вчені вбачають загрозу створення передумов для «парламентського деспотизму». Такі наслідки, на їхню думку, можуть мати місце тоді, ко­ли у представницькому органі утворюється «випадкова більшість», яка діє, посилаючись на народну довіру, хоч практично її не має.

Сам же принцип народного суверенітету в загальному плані визна­ний в конституційній практиці абсолютної більшості зарубіжних країн. «Суверенітет належить народу, який реалізує його у формах і межах кон­ституції», — зазначається в ст. 1 Конституції Італії. Аналогічні або близькі за змістом формулювання містяться практично в усіх основних законах, прийнятих у XIX—XX ст. ст.

Іноді у відповідних конституційних положеннях замість народного суверенітету декларується національний суверенітет. Зокрема, в ст. 1 Конституції Іспанії зазначено, що «національний суверенітет належить іспанському народу, від якого походять повноваження держави». Подібний текст містить і ст. З Конституції Франції. Така заміна термінів не є випадковою і свідчить про сполученість понять народного, національ­ного і державного суверенітету.

Використання терміна «національний суверенітет» відображало процес формування в XVII—XIX ст.ст. національних держав. Нації, які на той час утворились, набували державних форм, тож не дивно, що майже відразу в зарубіжній політико-правовій науці поняття національного суверенітету стало сприйматись як першооснова державного суверенітету.

Що ж до прийнятого в науці поняття державного суверенітету, то во­но звичайно трактується як верховенство держави на своїй території і неза­лежність у міжнародних відносинах. Верховенство держави означає дію в ме­жах її території тільки однієї публічної влади, яка визначає повноваження усіх державних органів і посадових осіб, а також підлеглість цій владі всьо­го населення території. Незалежність держави в міжнародних відносинах — це її непідпорядкованість будь-якій зовнішній владі, владі інших держав.

Суверенітет виступає як необхідна політико-правова характеристи­ка держави. Поняття суверенітету відображає якісні риси держави. Вод­ночас воно прямо пов'язане з властивостями державної влади, тобто суве­ренітет — це вияв самої природи влади. Зв'язок між державним і народ­ним суверенітетом нерідко вбачають у тому, що народ є єдиним джерелом влади, яка звичайно здійснюється державою та її органами.

До сказаного слід додати, що в політико-правовій науці за рубежем принцип народного суверенітету не формулюється у вигляді загальної ідеї на­родовладдя. Подібна термінологія вважається надмірно абстрактною і в юри­дичній літературі практично не використовується. Замість цього тлумачать саме поняття народу, виходячи з того, що воно позначає виборчий корпус, тобто сукупність громадян, які мають право брати участь у виборах і рефе­рендумах. При цьому зміст принципу народного суверенітету зводиться до юридичного визначення відповідних прав, що прямо зафіксовано в багатьох конституціях. «Національний суверенітет належить народу, який здійснює його через своїх представників і шляхом референдуму», — зазначено в ст. З Конституції Франції. У ст. 20 Основного закону ФРН записано, що «держав­на влада здійснюється народом шляхом виборів та голосувань і через спеціальні органи законодавства, виконавчої влади та правосуддя».

Викладене трактування принципу народного суверенітету становить зміст одного із своєрідних постулатів конституційної теорії і практики за рубежем. Проте існують країни, де принцип народного суверенітету визна­но із застереженнями. Це передусім Великобританія та інші англомовні країни, що сприйняли головні ідеї британського конституціоналізму.

Особливу роль у конституційній теорії і практиці цих країн відіграє принцип суверенітету парламенту (парламентського верховенства). Сучасне його тлумачення запропонував Альберт Дайсі — відомий британський учений-юрист. Він розрізняв юридичний суверенітет, що мав належати парла­менту, і політичний суверенітет, носієм якого називався електорат (ви­борці). За А. Дайсі, зміст юридичного суверенітету виявляється в тому, що парламент має формально абсолютну законодавчу компетенцію.

На відміну від інших країн, де повноваження представницьких ор­ганів визначаються і тому обмежуються писаними конституціями, у Ве­ликобританії парламент з огляду на його суверенітет (верховенство) і в межах реальних можливостей може приймати, змінювати та скасовувати будь-які закони. Не може він приймати закони основного характеру, які б мали змінюватись або скасовуватися особливим порядком. Існує лише звичайна законодавча процедура. По суті ж ідеться не про абсолютну, су­веренну владу парламенту, а лише про його формальне верховенство в за­конодавчій сфері. Через це багато британських авторів вважає за краще говорити про принцип парламентського верховенства, а не суверенітету.

Слід зазначити, що в конституційній теорії Великобританії та ряду інших англомовних країн не знайшла собі місця традиційна для західної філософської і політико-правової думки ідея народного суверенітету. На об­меженість такого підходу до визначення суверенітету звертає увагу багато сучасних британських авторів. Деякі з них намагаються поєднати юридич­ний і політичний суверенітет за А. Дайсі. Інші пропонують доповнити фор­мулювання А. Дайсі новими елементами, такими як політичні партії, уряд тощо, і розглядати їх як наділені суверенітетом. Але у будь-якому випадку конституційна практика Великобританії та інших вказаних країн мало чим відрізняється від реалізації в державно-політичному житті ідей народного суверенітету там, де вони вважаються сприйнятими.

Похожие работы

  • Принципи побудови формальних теорій

    Реферат на тему: Принципи побудови формальних теорій Математична логіка як самостійний розділ сучасної математики сформувався відносно нещодавно - на рубежі дев’ятнадцятого і двадцятого століть. Виникнення і швидкий розвиток математичної логіки були пов’язані з так званою кризою основ (засад) математики, одним з проявів якої є відомі парадокси або антиномії канторівської теорії множин.

  • Особливості еволюції і змісту конституцій

    В історії конституціоналізму можна виділити три періоди. Перший — кінець XVIII — початок XX ст. Конституції, прийняті в цей період, назива­ють старими, більшість з них вже не діє. Чинними залишаються конституції США (1787 p.), Норвегії (1814 p.), Нідерландів (1815 p.), Бельгії (1831 p.), Люксембургу (1868 p.), Швейцарії (1874 p.), Австралії (1900 р.) та деякі інші.

  • Конституціоналізм і свобода преси

    Реферат з журналістики Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших полі-тичних свобод є саме конституціоналізм, бо "регулювання основних засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми" [1].

  • Конституційне право як наука

    Конституційне право кожної країни можна визначити як складову частину правової системи, її галузь. Ця галузь досліджується на рівні спеціальної юридичної науки.

  • Конституційні правовідносини

    Реферат на тему: Конституційні правовідносини Учасниками конституційно-правових відносин можуть бути тільки суб'єкти. Суб'єкт конституційного права —

  • Компетенція урядів Урядова правотворчість

    Реальну вагу уряду в державному механізмі, його справжні владні функції можна визначити тільки на основі аналізу компетенції. Компе­тенція уряду в конституціях визначається по-різному.

  • Народний суверенітет і конституційно-правові засоби прямої демократії

    Принцип народного суверенітету знайшов своє відображення в цілому ряді конкретних засобів реалізації влади. За змістом цього прин­ципу до таких засобів насамперед мають бути віднесені конституційно-правові засоби прямої демократії.

  • Засади та функції судової промови

    Реферат на тему: Засади і функції судової промови Виходячи з теорії і практики судової риторики, мож­на виділити три основні засади судової промови: психологічну, етичну і логічну. Кожна з них впливає не тільки на зміст судової промови, а й на спосіб побудови.

  • Позитивна економіка

    має справу з фактами (уже відібраними і які перейшли на рівень теорії) і вільна від суб'єктивних оцінних суджень. Позитивна економіці намагається формулювати наукові уявлення про економічне поводження. На противагу цьому, нормативна економіці уособлює оцінні судження якихось людей щодо того, який повинна бути економіка або яку конкретну політичну акцію варто рекомендувати, базуючись на визначеній економічній теорії або на визначеному економічному відношенні.

  • Поняття Держави 3

    План Поняття та ознаки держави............................................................................ 2 Поняття держави.......................................................................................... 2