Название: Фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера втілення в Україні

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 75.16 Kb

Скачать файл: referat.me-3447.docx

Краткое описание работы: ФОРТИФІКАЦІЙНІ ІДЕЇ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА: ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ У 1996 році минуло 525 років від дня народження одного з найвидатніших представників доби Відродження - Альбрсхта Дюрера. Він залишив глибокий слід у світовому мистецтві, науці, в духовному житті

Фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера втілення в Україні

ФОРТИФІКАЦІЙНІ ІДЕЇ АЛЬБРЕХТА ДЮРЕРА:
ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ

У 1996 році минуло 525 років від дня народження одного з найвидатніших представників доби Відродження - Альбрсхта Дюрера. Він залишив глибокий слід у світовому мистецтві, науці, в духовному житті людства взагалі. Діяльність Альбрехта Дюрера для Північної Європи мала таке саме значення, як діяльність Леонардо да Вінчі, Філіппо Брунелескі для Італії.

Альбрехт Дюрер народився 21 травня 1471 року в місті Нюрнберзі - одному з осередків економічного, культурного й наукового життя Німеччини. Це місто уславилося здобутками своїх майстрів у друкарстві, ювелірстві, годинникарстві, виготовленні глобусів і астрономічних інструментів. А ще - мистецтвом своїх будівничих, творців церковної і світської архітектури, фортифікаційних споруд.

Час, коли жив А.Дюрер, позначений великими потрясіннями: на зміну середньовіччю йшла буржуазна епоха з новим сприйняттям дійсності - середньовічний аскетизм змінювався ідеалом активної людської особистості. Такі майстри, як А.Дюрер, поєднували в собі риси великих мистців і вчених, що виявляли свій геній у найрізноманітніших галузях теоретичної і практичної діяльності, їхній світогляд був універсальний.

Ту епоху названо другим періодом розвитку вогнепальної зброї. Тоді запроваджено нові засади організації армії: статут, регулярне навчання війська. З поступом військової справи, що сприяв, зокрема, відродженню піхоти, озброєної тепер вогнепальною зброєю (мушкетами), ослабло значення важкоспорядженої кінноти. Це ставило під сумнів неприступність замків. Лицарі були вже непотрібними (1).

Оскільки наступ війська ставав тепер сильніший, виникла нагальна погреба в нових, досконаліших фортифікаційних системах для оборони. Саме тоді А. Дюрер звернувся до проблем фортифікації, виклавши свої інженерні ідеї і пропозиції у творі "Настанова щодо укріплення міст, замків, тіснин" (1527) (2). Він наголошував важливе значення фортечного рову як перешкоди, доконечну потребу оборони його поздовжнім вогнем гармат і відтак поклав початок капонірам. У своїх проектах А. Дюрер проводив ідею поступовості оборони верків і, щоб убезпечити оборонців від бомб, зведення казематних приміщень для залоги й запасів харчів. Він запропонував ідею полігонального фронту, а в укріпленні для оборони тіснин - ідею майбутнього форту-застави.

Міські укріплення А. Дюрер радив будувати у вигляді мурованої огорожі з ронделями-бастеями (круглими, напівкруглими, багатокутними баштами), розміщеними по кутах і на прямих ділянках огорожі - там, де довжина її була більшою від обсягу пострілу з рушниці. Цей тип укріплень А.Дюрер звів до системи. Його бастеї - прототип майбутніх п'ятикутних бастіонів.

У горішньому ярусі башт Дюрер розміщував артилерію, бо вважав, що оборона від цього стане надійнішою. Фортифікатор опрацював кілька варіантів парапетів для рикошетування чавунних ядер: парапет із зрізом по прямій, парапет із зрізом по кривій тощо. Побудована за його проектом башта Соллер у Нюрнберзі мала парапет з прямим зрізом і була завершена наметом, що не закривав парапету зі стрільницями горішнього ярусу, де стояли гармати. В усіх своїх баштах А.Дюрер, дбаючи про полегшення побуту вояків, передбачив ніші для відпочинку, камінове опалення приміщень.

Але А.Дюрер був не тільки теоретик, а й сам керував будівництвом укріплень Нюрнберга. І тут він втілював свої теоретичні настанови: у горішніх стрільницях башт приладнав щити, які оберталися по осі, маскуючи гармаша під час набивання гармати. А в амбразурі малих стрільниць зробив вертикальні прорізи для гаркебузів і фальконетів.

Розроблені А. Дюрером фортифікаційні ідеї прийняла вся Європа. Ще наприкінці минулого сторіччя в європейських країнах траплялися рештки укріплень XVI століття, що скидалися на дюрерівські. їх можна побачити на полотнах тогочасних художників. Так, на картині Луї-Ежена Ізабе (1803 - 1886),,Відвідини монастиря" (3) біля в'їзду в монастир зображено башту із знайомими елементами системи А.Дюрера: парапет із зрізом по прямій, стрільниці на горішньому ярусі. Укріплення це характерне для монастирів XVI-XVII століть, які мали не лише сакральне, а й важливе оборонне значення.

Уже в середині XVI століття фортифікаційні ідеї А.Дюрера поширилися в Польщі, Литві та інших країнах Центральної і Східної Європи, зокрема в Україні, що була тоді під владою Польсько-Литовської держави - Речі Посполитої. У той час багато вихідців з України навчалися в західноєвропейських країнах, а згодом ставали у себе на батьківщині провідниками передового світогляду. Відтак українська архітектура набувала рис італійського Відродження (4) (ансамбль Руської вулиці, будинки площі Ринок, каплиці Трьох святителів. Кампіанів та Боїмів у Львові тощо).

Обізнаність з європейським малярством, зокрема школою ДІорера - Кранаха, виявлялася в творчості українських мисгців. Та чи не найбільше це стосувалося фортифікаційних споруд, бо актуальним питанням доби було створення тривалої і міцної оборони, і в Україні почалися будівництво й перебудова таких споруд (твердиня Броди, замки в Ягольницях, Бережанах, Підгірцях, Збаражі, Жовкві, Кам'янці-Подільському, Острозі, фортеці Олика та Дубно на Волині тощо). Поряд з новими фортифікаційними ідеями італійців Франческо ді Джорджо Мартіні, Мікель-Сан-Мікеле, Вінченцо Скамоцці військова українська техніка вдосконалювалась ідеями та пропозиціями Альбрехта Дюрера. їх втілено в мурованих укріпленнях Правобережжя.

1430 року Кам'янпем-Подільським заволоділи польські феодали. Вони почали укріплювати місто. Особливо великі роботи провадилися в другій половині XVI століття. Однією із значних тодішніх споруд стала Гончарська башта (1583) (5). Свою назву дістала вона від гончарського цеху, який у XVI-XVII століттях охороняв цю ділянку укріплень. Гончарська башта входила до оооронного кільця міста, яке протягом тривалого часу було форпостом оборони Поділля. Серед цих потужних укріплень Гончарська башта була першорядною, її споруджено одночасно з Різницькою, Кушнірською та іншими баштами. Цю башту вбудовано в скелю гак, що з боку річки вона має п'ять ярусів зі стрільницями, а з боку міста - три.

1961 року авторові цієї статті було доручено дослідити Гончарську башту й виконані проект її консервації. Проведені дослідження дали можливість розробити проект реставрації з відновленням каміна, горішніх стрільниць і завершення (6). Тоді башта була в поганому стані: перекриттів і завершень не мала, стрільниці й камін п'ятого ярусу були напівзруйновані, два долішні яруси засипані землею (як виявилося, ще в другій половині XVIII ст.)

Кругла в плані башта була вимурувана з каменю на вапняному розчині. Парапет, яким завершувалась башта, зі стінами її збудовані одночасно. Розміри гнізд початкового перекриття між четвертим і п'ятим ярусами глибиною від 0,62 м до 1,5 м, розміром 0,42 х 0,34 м свідчили про те, що перекриття розраховане на велике навантаження. Загадку становила верхня частина башти - парапет з прямим зрізом заввишки 1,32 м, завширшки з боку річки (ворога) - 1,25 м, з боку міста - 0,4 м. Горішній ярус мав стрільниці з прорізами й гніздами для щитків. Сусідня з Гончарською Різницька башта теж мала парапет з прямим зрізом і, мабуть, аналогічну історію будівництва.

Навіщо були погрібні такі парапети й перекриття, розраховане на велике навантаження? Як з'ясувалося, автором такого незвичного типу башт із парапетом був Альбрехт Дюрер. У цих баштах парапет призначався для рикошетування чавунних ядер, а посилене перекриття погрібне було для розміщення артилерії. У процесі досліджень виникло припущення, що оборонне кільце Кам'янця будували за єдиною фортифікаційного системою А.Дюрера, адже якщо в двох найкраще збережених дотепер баштах наявні елементи цієї системи, то його ідеї могли бути застосовані і в інших тамтешніх оборонних спорудах XVI століття, нині перебудованих або зруйнованих (7). У нашій країні аналогічних башт не виявлено. Взагалі кам'янецькі споруди - єдині, що збереглися до наших часів і донесли дюрерівську ідею рикошетування чавунних ядер. Навіть башти в Нюрнберзі нині перебудовані і втратили свій початковий вигляд. Отож без перебільшення можна сказати, що кам'янецькі башти - унікальні військово-інжснерні пам'ятки.

Грандіозні фортифікаційні ідеї Альбрехта Дюрера були надзвичайно цінні для військового мистецтва. Тільки складність, а від гак величезна дорожнеча будівництва пропонованих споруд, не дали змоги повністю збудувати їх. Винятком було укріплення Шафгаузена в Швейцарії, яке завершив сам Дюкер (8). Пізніше його ідеї підхопили інженери Вобан і Поган(XVII ст.), Манталамбер (XVIII с г.), а далі вони дістали місце в новітньому німецькому вченні про фортифікацію.

Дюрерові ідеї дійшли й до XIX століття. Так, з 1830 року, коли затвержено проект перетворення Києва на величезну фортецю (за Східної війни) і майже до кінця 1863 року в місті будували укріплення, так звану Київську фортецю. До нашого часу дійшли лише Васильківське й Госпітальне укріплення Нової Печорської фортеці9. У цих спорудах, як виявилося, використано ідеї і пропозиції Альбрехта Дюрера: капоніри - оборонні казематні споруди на дні фортечного рову, що призначалися для поздовжнього обстрілу гарматним (згодом кулеметним) вогнем, з амбразурами на два боки, круглі казематні башти, окремі вузлові елементи тощо. Отже, ідеї Альбрехта Дюрера частково реалізовано в Новій Печерській фортеці Києва вже в XIX столітті.

Відомо також, що на початку XVII століття на річці Тясмин (тепер - Кіровоградська область) споруджено укріплення з оборонними елементами Альбрехта Дюрера - казематами. Але укріплення разом із заснованим тут містом Ново-Георгієвським після спорудження Кременчуцької ГЕС наприкінці 50-х років було затоплено.

Наведені приклади стверджують органічний зв'язок України з європейською культурою і наукою, в тому числі з фортифікаційною. Україна, як і інші країни Європи, знала Ренесанс.

Тільки український Ренесанс хронологічно не збігався з європейським. Характер його цивільної архітектури й фортифікаційних споруд визначався з другої половини XVI і першої половини XVII століть.

Ми можемо пишатися тим, що в Україні збереглися пам'ятки фортифікації з елементами оборонної системи Альбрехта Дюрсра - засновника фортифікаційної науки в північній частині Європи.

Список використаної літератури

1. Разим Е. История военного искусства с древнейших времен до первой нмпериалистической войны 1914-1918 І г. // Военное искусство средневекового феодального общества ХVІ-ХVШ вв.- Москв а. 1940. - 4.2. -С.217.

2. Твір перевидано 1603 року. Durer A. Stliche unberricht betestigung der Stett Schloss und flecken. - Armhem, 1603.

3. Експонується в Санкт-Петербурзькому Ермітажі. Котурна копія.

4. Овсійчук В. Українське мистецтво другої половини XVI - першої половини XVII століття. - К., 1985. - С.70 -74.

5. Під назвою "Гончарська" башта значиться в усіх офіційних документах і в списку пам'яток архітектури.

6. Автор досліджень і проекту реставрації архітект В.Шевченко. Обміри виконали архітекти Є.Пдаменицька. А.Кулагін, В.Шевченко, технік А.Тюпич.

7. З 32 пам'яток фортифікації Кам'янця-Подільського 20 побудовано або перебудовано в XVI с голітті.

8. Большая энциклопедия. -Санкт-Петербург, 1996. -Т.2. -С.714.

9. В основу проекту фортеці було покладено проект інженера К.Оппсрмана.