Верес звичайний Хвощ польовий хміль звичайний

Calluna vulgaris (L.) Hull . — верес звичайний.

Рос. назва: вереск обыкновенный.

Родина: Ericaceae — вересові.

Невеликий, сильно галузистий кущик, з дріб­ними вічнозеленими листочками, розміщеними супро­тивно, тісночерепичасто, в чотири ряди. Квітки зібрані в однобокі грона, які переходять у вкриті листками гіл­ки; лілові або лілово-рожеві, а іноді білі або кремові, на коротких квітоніжках. Цвіте з VII, в VIIIі IX. Смак рос­лини гіркий, в'яжучий; пахне медом. Росте на сухих і вогкуватих піщаних місцях, більше в соснових і мішаних лісах, на галявинах, сухих горбах, на лісових луках. Звичайно в нечорноземній смузі, рідше в чорноземній. Прекрасний медонос, хоча мед з нього темнуватий і дещо гірчить, але дуже корисний.

Збирають вкриті листками гілки з квітами. Сушать у затінку. Містить у собі дубильні речовини (до 7 %), мінеральні солі (кальцій, кремнеземова кислота), цукри, флавонові глікозиди (вважають, що в квітках вересу містяться ще не вивчені діючі речовини, які мають анти­мікробну дію).

Настій трави вересу — 4 столові ложки на 1 л окро­пу — вважають хорошим засобом при каменях у нирках; ним користуються при водянці. Настій трави з квіток-суцвіть п'ють як профілактичний засіб проти утворення (як профілактика при схильності) піску, каменів у нир­ках, навіть після операційного їх видалення.

Як важливий компонент його включають у суміші для лікування від таких захворювань, як цистит (запалення сечового міхура), пієліт (запалення ниркових мисок), елементи крові у сечі внаслідок ниркових кровотеч і таких тяжких захворювань, як нефрити.

Верес входить у суміші трав при катарі шлунка, особливо з підвищеною кислотністю. Ось суміш (нейтра­лізує кислотність): трави вересу — 40,0 г, золототисяч­ника (2.1.15) — 30,0 г, звіробою (2.1.28) — 40,0 г, холод­ної м'яти (2.1.35) — 20,0 г і кори крушини (2.1.21) — 20,0 г. Дві столові ложки цієї суміші на півлітра кип'ят­ку парять не менше ЗО хвилин. Випивають за день у 3—4 прийоми.

Верес застосовують також як засіб, який заспокоює нерви і діє частково снотворно.

Equisetum arvense L. — хвощ польовий.

Народна назва: сосонка польова.

Рос. назва: хвощ полевой.

Родина: Equisetaceae — хвощеві.

Багаторічна трав'яниста рослина з чорнува­тими підземними і надземними стеблами, членистими кореневищами, на яких можна знайти круглі бульбочки, немовби горішки. Ці горішки їстівні (особливо печені) борошнисті, за смаком трохи нагадують картоплю. Стеб­ла двоякого виду: спороносні з'являються рано навесні, негалузисті, заввишки 10—25 см, червонувато-білі соковиті, з великими піхвами, з 8—9 зубцями на кожно­му членику стебла, на верхівці несуть овально-цилін­дричний спороносний колос; неплідні (вегетативні) стеб­ла розвиваються пізніше. Вони галузисті, заввишки до 50 см, тверді, борозенчасті, членисті і з піхвами, які мають 3—9 чорних зубців з білою облямівкою. Гілки розміщені кільцями у вузлах стебла, іноді утворюють вторинні дрібніші гілочки. Гілки прості, найчастіше прямостоячі (на відміну від інших видів хвоща), боро­зенчасті, на піхвах 4—5 зубців. Спори з'являються у IV—V.

Росте на парових полях, на луках, часом як бур'ян у посівах (особливо багаторічних трав), на пісках, вздовж річок, у вологих світлих лісах. Поширений по усій республіці.

За нашими даними, напар або відвар хвоща у кіль­кості 10 до 30 г сухої рослини на 1 л води приймають до 3 склянок протягом дня. Вважається, що вживання хвоща сприяє видаленню ниркових каменів, зменшує біль в ділянці міхура, збільшує виділення сечі, змен­шує набряки, пухлини, зменшує кількості білка в сечі, очищає сечоводи від усяких шлаків. Можна думати, що цим самим хвощ поліпшує загальний стан обміну речо­вин, бо впливає на печінку, селезінку і кишечник. Хвощ вважається необхідним компонентом у сумішах для лі­кування подагри і ревматизму, а також при хворобах, які супроводжуються набряками й застійними явищами. Інколи застосовують хвощ як кровоспинний засіб.

Humulus lupulus L — хміль звичайний.

Рос, назва: хмель обыкновенный.

Родина: Cannabaceae — коноплеві.

Багаторічна відома рослина. Щороку навесні з кореневищ виростають довгі, іноді до 18м, виткі, шорсткі від гачкуватих причіпок, шестигранні, всередині порожнисті стебла, що на зиму відмирають. Корені заглиблюються в грунт іноді більш як на 3 м. Кореневища являють собою підземні видозмінні пагони з бруньками, розташованими в їх вузлах. Відома рослина поширена повсюдно, крім степових південних районів. Культиву­ється, Дико росте в зарослих чагарниками заплавах річок, над ярами, у видолинках, на лісових галявинах. Рослина дводомна Культивуються тільки жіночі екзем­пляри, Чоловічі навкруги плантацій навіть винищують­ся, бо запиленням псують товарний хміль.

Збирають (рідко) молоді пагони, але передусім у серпні шишки хмелю, коли вони достигають, В цей час вони зелено-золотистого кольору з характерним хмельо­вим запахом, при здушуванні пружинять. Лусочки ши­шок хмелю, переважно при основі, вкриті жовто-золо­тистими залозами, що у виді жовтого порошку осипа­ються. Це і є лупулін. Містить ефірну олію (до 1%), смолу, віск, гіркі речовини, жовту барвну речовину.

Шишки хмелю вживають при запаленні нирок, при водянці, при подразненні сечового міхура і в сумішах з цими лікувальними рослинами. Застосовуються при катарах шлунка, захворюваннях жовчного міхура і пе­чінки, при нервовому безсонні; для пом'якшувальних компресів і припарок на чиряки, нариви і виразки як заспокоюючі біль.