Referat.me

Название: Принцип колегіальності в медицині

Вид работы: реферат

Рубрика: Астрономия

Размер файла: 19.51 Kb

Скачать файл: referat.me-4081.docx

Краткое описание работы: Саме медицина в кращих своїх моральних зраз­ках і намаганнях концентрує й наочно уособлює кон­цептуальні принципи та засади професійної колегі­альності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідче­ного колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві".

Принцип колегіальності в медицині

Принцип колег і альності в медицині

Саме медицина в кращих своїх моральних зраз­ках і намаганнях концентрує й наочно уособлює кон­цептуальні принципи та засади професійної колегі­альності, тобто фахової взаємоповаги, порозуміння та водночас вимогливості до практичної роботи лікарів заради інтересів хворого. На важливості шанобливого ставлення лікаря до знань та навичок більш досвідче­ного колеги наголошує Гіппократ у своїй класичній "Клятві". Цей постулат лікарювання красномовно за­уважено й у "Факультетській обітниці" молодих вітчиз­няних лікарів перед початком самостійного шляху. Варто зазначити, що принцип колегіальності загалом ґрунтується й проголошує повагу до будь-якої думки в процесі надання медичної допомоги (скажімо, під час консиліуму), незалежно від офіційного статусу лікаря. Власне, консиліум — то не обов'язково зіткнення про­тилежних міркувань трьох-чотирьох спеціалістів або якийсь формальний акт чи процедура.

Вельми цікавим нам здається уривок зі спогадів славнозвісного академіка Миколи Дмитровича Стра-жеска. Він згадував історію видатного клінічного від­криття — одного із перших прижиттєвих діагнозів тромбозу вінцевих судин, тобто перших щаблів учен­ня про інфаркт міокарда та ішемічну хворобу серця ще в період, коли не застосовувалась ЕКГ. Цей епізод М. Стражеско наводить, розповідаючи про свого вчи­теля, генія світової терапії, професора Василя Парме-новича Образцова.

"Звичка в Образцова була така. Прийшовши до терапевтичного відділення в Олександрійській лікар­ні (нині Центральна міська клінічна лікарня в Києві у районі Бессарабського ринку — Авт.), він в інтерна насамперед запитував, скільки є нових хворих, на що вони хворіють, і відразу йшов до них. Одного разу він наблизився до пацієнта, який потрапив до лікарніз приводу жорстокого болю в ділянці груднини. Сві­домість його була потьмарена, пульс майже не про­мацувався. Образцов сів напроти, почав спостеріга­ти, потім досліджувати, слухати. Він запитав інтерна: "Як ви гадаєте, що у хворого?" Той, як кажуть, бовк­нув: "Ревматизм груднини". Образцов примружив лі­ве око (це була його манера) й продовжував сидіти біля хворого, нічого не кажучи. Скепсис на його об­личчі проглядався чітко.

Начебто про себе я зауважив: "А може то заку­порка вінцевих артерій серця?". Образцов крутнувся здивовано, подивився на мене й сказав: "Ви, мабуть, вгадали".

Запам'ятаємо цю дивовижну височінь колегіаль­ності. Великий лікар погодився з думкою молодшо­го колеги. Відтак, у клініці В. Образцова справді па­нували товариськість, пильна увага до припущень і наукових осяянь. Отже, маємо діагностичний успіх на тлі колегіальної згуртованості!

Таким чином, колегіальність у медичному колекти­ві є одним із наріжних принципів, які регулюють вза­ємостосунки між співробітниками. Колегіальність — це співробітництво і єдність, довіра й взаємоповага у вирішенні складних питань діагностики, патології та лікування хворих.

На жаль, у клінічній практиці зустрічаються непо­одинокі випадки прикрого нехтування даним профе­сійним принципом з боку як лікарів, так і середнього медичного персоналу. Частіше колегіальність пору­шують деякі молоді лікарі-кар'єристи, які в гонитві за "авторитетом" чи зиском поступаються принципами добропорядності щодо товаришів по роботі. Не може бути ніякого виправдання таким лікарським вислов­люванням, як, наприклад: "Вам встановили помилко­вий діагноз", "Вважайте за щастя, що потрапили на лікування до мене" тощо. Свідоме чи навіть легко­важне, випадкове паплюження професіоналізму ко­леги шкодить і справі, й пацієнтові. Адже чи буде від­відувач такого лікаря й надалі вірити в медицину?

Напевно, ні. Отже, штучні методи самореклами й ствердження свого "авторитету" згубні хоча б тому, що будуються на аморальній основі.

Натомість вслухаємося у формулу відомого хірурга-гуманіста Поділля Людвига Івановича Малиновсько-го, яку наводять у книзі "Лікарі-вінничани" О. Голя-ченко й В. Чорний. Л. Малиновський, який збудував у Вінниці губернську земську лікарню й оперував безліч разів, не брав із хворих жодної копійки. Ха­рактеризуючи свою хірургічну діяльність, він якось зауважив: "Оскільки я неодноразово мав щастя до­магатися одужання, правда, як виняток, при захво­рюваннях, які колеги оцінювали як безнадійні, то й не відступлю від звички оперувати всіх у межах ана­томічної досяжності й не таких, що агонізують".

Зверніть увагу на те, що, незважаючи на винят­кові хірургічні перемоги, Л. Малиновський не ганить колег ...

Становлення авторитету лікаря — це тривалий і копіткий процес, що потребує витримки, самовдо­сконалення й навіть самопожертви. Згадаємо відомо­го лікаря-інтерніста, засновника провідної російської терапевтичної школи, окрасу світової науки Сергія Петровича Боткіна. Любові й поваги колег та хворих він домігся виснажливою працею. Врешті-решт, вона призвела до тяжкої "ангіни пекторіс" у видатного лі­каря й передчасної його смерті. Та жодного разу він не поступився своїм обов'язком.

Взірцевим було ставлення професора С. П. Бот­кіна до молодих колег. Це доводить його промова на урочистому акті у Військово-медичній академії 7 грудня 1887 р. "День, коли держава й суспільство приймають у своє середовище нових співробітників на загальну користь, — зазначив С. П. Боткін, — увін­чується публічними урочистими зборами всіх членів академії, її учнів, її почесних членів й почесних гос­тей, з участю близьких і рідних вихованців. За дав­ньою академічною традицією, конференція академіїдоручає одному із професорів виголосити промову з цього приводу. У цьому році таку честь надано мені.

Маємо перед собою молодих товаришів, які роз­починають практичну діяльність, стоячи перед сус­пільством, де будуть працювати нові сили, я набрався сміливості викласти перед високоповажним зібран­ням загальні основи клінічної медицини, що склалися в мене ...".

"Молоді товариші... Нові сили ... Високоповажне зібрання ..." — Так звертається С. П. Боткін до юних колег ...

Вельми цікавими в сенсі унормувань моральності лікаря в колективі нам здаються роздуми відомого львівського вченого-онколога професора Анатоля Іва­новича Гнатищака. У статті "Психологія основ хрис­тиянського світогляду, зокрема етики" (Медична га­зета України. — №7 — 8. — 1997) він пише: "Створення позитивного світогляду відбувається через страждан­ня, життєві невдачі, вимагає широкої самокритики, на які повинна опиратися віра. Христос вимагає без­межної любові до Бога й обмеженої до самого себе...". Такий альтруїзм, почуття самопошани, дотримання свого слова, обіцянки, відповідальність за сказане і зроблене — все це обмежує і навіть виключає саму думку чинити зло. Анатоль Гнатищак зазначає: "Прав­дива, щира і висока повага до людей, намагання жи­ти за принципом правди, добра, краси і любові до ін­ших вимагає жертовності й сильної волі, до чого не всі здатні. Провідною психічною настановою для вті­лення етичних норм у повсякденне життя є вміння бачити себе збоку, сократівське "пізнай_самого_себе", і самопожертва Сократа має щось спільне із самопо­жертвою Христа, хоча Сократ дуже любив життя, але не більше, ніж честь та правду".

Нам здається, що це істотні штрихи до портрета самого Анатоля Гнатищака. І тут вбачається христи­янський погляд на особистість лікаря в суспільстві, на повагу до інших, домінанти честі й правди, які є неодмінним підґрунтям самоповаги.

Все на користь хворого — ось провідний тезис клініки. Із цього випливає положення, що ретроспек­тивне не завжди можна оцінити: правильність при­значень, які були зроблені хворому іншим лікарем. Кожний лікар у встановленні діагнозу або у виборі призначень виходить із конкретних обставин, оцінки ним особливостей індивідуальності хворого і багатьох інших чинників. У випадках із історії хвороби, які ви­даються на руки пацієнтові, лікар переважно буває змушений писати (з метою запобігання психічній травмі, а також збереження лікарської таємниці) по­м'якшений діагноз або навіть свідомо неправильний (коли мова йде про пухлини або деякі інші захво­рювання). Через це читати медичні документи, які написані іншими лікарями, треба з розумінням, не порушуючи при цьому принципів колегіальності і ме­дичної етики. Наведемо повчальний приклад таких дій лікарів. Ці дані вивчені одним із авторів посібни­ка і наводяться вперше. Восени 1939 р. письменник М. О. Булгаков, лікар за фахом, захворів на важкий нефросклероз. Хвороба мала несприятливий перебіг. Його консультували професори О. Герке, М. Рапопорт, доктори М. Захаров й А. Арендт. Ось їхнє резюме: "Громадянин Булгаков М. О. страждає на початкову стадію атеросклерозу нирок з явищами артеріальної гіпертензії й потребує 3-місячного лікування в під­московному санаторії із застосуванням фізіологічних методів лікування, дієтичного харчування й відповід­ного піклування."

Це обережне висловлювання — "початкова ста­дія" — було вжито, гадаємо, не випадково. Учасники консиліуму розуміли: М. Булгакова вочевидь заціка­вить їхній запис, і вони, аби зберегти надію на оду­жання, знайшли менш бентежний варіант висновку. То була "свята неправда" й водночас прояв колегі­альності.

Регель називав спроби скинути з рахунка все, що зроблено іншими, "недорозвинутим напруженням принципу" і вважав, що таке явище властиве недозрілим особистостям. Саме у вмінні оцінити зроблене попередниками він вбачав моральну зрілість кожної людини.

Малодосвідчених лікарів необхідно вчити, лікар­ські помилки потрібно обговорювати і виправляти, але все це повинно відповідати вимогам лікарської етики. Навіть досить авторитетний лікар має терпи­мо ставитися до думки іншого лікаря, а у разі по­треби ввічливо пояснити хворому причину відміни раніше призначеного медикаментозного препарату і заміни його іншим, доцільність дообстеження, приз­начення нових діагностичних процедур. Апломб, са­молюбство, зарозумілість, небажання зрозуміти ко­легу шкодять як самому лікарю, так і медицині.

Порушення принципу колегіальності — неповага до думки колеги, дискредитація його авторитету в очах хворих — несумісне з професійною честю.

Значення принципу колегіальності підвищується завдяки розвитку медичної науки і техніки, постій­ному ускладненню задач діагностичного пошуку.

Похожие работы

  • Гіппократ

    (460-377 рр. д.н.е) – великий давньогрецький лікар реформатор античної медицини. Народився на острові Кос, першим вчителем Гіппократа був батько – лікар Геракшд, мама його Фенарета була повитухою. Після смерті батьків Гіппократ переїхав в Афіни де надалі здобував освіту.

  • Гіппократ та його клятва

    реферат на тему: Гіппократ та його клятва” Гіппократ жив між 459 і 377 рр. до нашої ери. Батько його Геракліт був лікар, походив із стародавнього роду Асклепіїв, мати – акушерка Фенарета.

  • Педагогічна деонтологія

    Реферат з педагогіки ТЕМА: Педагогічна деонтологія. План І. Поняття педагогічної деонтології. ІІ. Ідеї відомих педагогів – як підґрунтя вітчизняної деонтології.

  • Психічні і моральні якості медичного працівника

    Психічні і моральні якості медичного працівника Вивчення проблем професійної етики, її специфіки веде нас від загального до особистого, що дозволяє пізнати мораль ширше і пов’язати її з практичною діяльністю індивіда. У професійній етиці можна простежити зв’язки між тими або іншими видами діяльності, психологічними й етичними чинниками та якостями, поєднання суспільних інтересів з інтересами особистості.

  • Внесок античних лікарів у розвиток фармації

    ВНЕСОК АНТИЧНИХ ЛІКАРІВ У РОЗВИТОК ФАРМАЦІЇ Слово “Формація” походить від єгипетського слова “Фармакі”, що означає “даруючий зцілення або безпеку”. Вперше цей надпис був знайдений під зображенням єгипетського бога лікування Тота. Звідси походить грецьке слова “фармакон” – лікарство. Пізніше це слово ввійшло в усі інші мови .

  • Гуаністичні аспекти лікарської діяльності

    Реферат на тему: ГУМАНІСТИЧНІ АСПЕКТИ ЛІКАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ Психолого-гуманістичні аспекти завжди були невід'ємною частиною лікарської діяльності як в стародавні часи, так і в новітній історії, де медичні працівники стали однією з масових професійних груп. Крізь призму століть до нас дійшли філігранні за своїм змістом і формою узагальнення світової думки про роль особистості лікаря і психолого-гуманістичних властивостей, необхідних для успішної лікарської діяльності. "Аюрведа", скарбниця давньоіндійської мудрості VIII-ІІІ ст. до н.е., стверджує: "Можна боятися батька і матір, друзів і учителів, але не можна відчувати страху перед лікарем, бо він для хворого і батько, і мати, і друг, і наставник".

  • Деонтологічні питання в умовах сучасної приватної стоматологічної практики

    РЕФЕРАТ на тему: ДЕОНТОЛОГІЧНІ ПИТАННЯ В УМОВАХ СУЧАСНОЇ ПРИВАТНОЇ СТОМАТОЛОГІЧНОЇ ПРАКТИКИ Прояви духовності є невід'ємною часткою свідомості людини, яка сприяє найбільш гармонійному та різнобічному розвитку її особистості та людства в цілому. Приватна практика в медицині сприяє розвитку багатьох позитивних якостей людини, до яких можна віднести прояви особистої відповідальності, активності та ініціативності, самостійності та незалежності.

  • Етика у медицині

    Мораль (від лат. moralis — моральний, moris — звичай) — це сукупність історично зумовлених правил, норм, звичаїв, принципів співжиття і поведінки людей їхні відносини в процесі виробництва матеріальних і духовних цінностей, що визначають їхні обов'язки один до одного, до соціальних груп, верств класів, до суспільства, і виконання яких базується на громадській думці.

  • Такт і безтактність в стосунках медичних працівників

    Такт і безтактність в стосунках медичних працівників У сучасній медицині область етичних питань позначається різноманітними термінами: "лікарська етика", "медична ети­ка", "медична деонтологія", "біоетика", "біомедична етика", "сестринська етика".

  • Медицина Стародавньої Риму і Греції

    ТЕМА: “Медицина Стародавньої Риму і Греції” Великий вплив на історичний розвиток людства зробили Древня Греція (Еллада) і Древній Рим. Наукова медицина почала свій розвиток у Древній Греції. У Греції існували школи, де готувалися лікарі по типу ремісничого учнівства. Найбільш відомі школи на берегах Малої Азії на острові Кіс і півострові Кнід.