Название: Іран

Вид работы: реферат

Рубрика: История

Размер файла: 27.58 Kb

Скачать файл: referat.me-155154.docx

Краткое описание работы: План Введення Суспільні відносини в Ірану в 10-12 в. Підготовка повстання молоді роки Хасану ібн Саббаха навчання “Дават – і джадид” Повстання ісмаїлітів. Утворення ісмаїлітської держави

Іран

План

Введення

1. Суспільні відносини в Ірану в 10-12 в.

2. Підготовка повстання

1) молоді роки Хасану ібн Саббаха

2) навчання “Дават – і джадид”

3. Повстання ісмаїлітів. Утворення ісмаїлітської держави

4. Розвиток ісмаїлітської держави

5. Загибель ісмаїлітської держави

Висновок

Введення

Ісмаїлітський рух буде розглянутий мною на широкому історичному тлі розвитого феодального суспільства, яким був Іран у період держави Сельджуків. Незвичайно швидкий розвиток феодальних відносин у 70 – 90 – х роках 11 в. загострило до крайності внутрішні протиріччя в цій державі. Повсюдне поширення ікту ( умовне земельне дарування від араб. ката – “відрізати, віднімати”) привело до посилення феодальної експлуатації іранського селянства. Клас феодалів виріс чисельно, головним чином за рахунок тюркських елементів. Експлуатація іранських селян тюркськими феодалами супроводжувалося грабежами, образами, насильствами.

Розвиток феодальних відносин вело до того, що, у – перших, общинні землі віднімалися і переходили у власність держави і феодалів ( з 10 в. як ікт) і, у – других, вільна селянська громада (якщо вона зберігалася) перетворювалася у феодально залежну. У містах Ірану ті ж тюркські феодали діяли безкарно будь-які бешкетування у відношенні трудового населення: ремісників, робочих людей, дрібних торговців і їхніх родин. Одна частина іранської знаті, що пристосувалася до завойовників – сельджукам, брало активну участь в експлуатації своїх одноплемінників. Інша, що утратила ведучі посади і свої земельні володіння, була в таємної опозиції до Сельджуків. Ненависть до феодалів, тюркським і іранської, зріла в серцях людей. Потрібна була іскра, щоб підпалити полум'я повстання.

Молоді роки Хасану ібн Саббаха

В Ірану давно велася пропаганда ісмаїлізму – однієї з течій шиїзму, що був офіційним віровченням у Фатимідському халіфаті. Однак пропаганда, яку вели фатимідські даї, не мала бойового, политичечкого направлення й адресувалася лише феодалам і людям науки.

Ісмаїлітська пропаганда якісно змінилася з появою Хасану ібн Саббаха.

Він висунув конкретні гасла для антисельджуцької і антифеодальної боротьби, з'явився вождем і організатором народного повстання.

Спочатку Хасан ібн Саббах сповідав віру своїх батьків шиїтів – дюжинників, але потім виявився під впливом исмаїлітів Рейя. Молоді роки Хасану ібн Саббаха, коли формувався його характер і вироблялися релігійні і політичні погляди, зв'язані з Реєм.

Рей, велике торгове місто з численними базарами і значним ремісничим населенням, здавна був одним з великих центрів ісмаїлізму.

Про зближення Хасану ібн Саббаха з ісмаїлітами Рейя докладно розказано від його обличчя в “Саргузашт – і Сайїд- на”.

Першим пропагандистом ісмаїлізма, якого зустрів на своєму шляху юний Хасан ібн Саббах, був ремісник – карбувальник. Останній усе більш наполегливо спростовував і убивав у Хасану ібн Саббаху віру його батьків. Свою справа він зробив.

Його другим наставником став лимар Бу Наджим, що зумів дати відповідь на всі, навіть найбільш важкі для розуміння питання Хасану ибн Саббаха.

Незабаром Хасан ібн Саббах заявив про своє прагнення прийняти исмаилизм. Наполегливі прохання юнака переконали Мумина, і він прийняв присягу, чим і було оформлене вступ останнього в ряди исмаилитов.

У 469/1076/77р. після свого призначення заступником Абд червоний – Мелик ибн Атташа Хасан ибн Саббах прийняв тверде рішення відправитися в Єгипет. Мелик посилав Хасану ибн Саббаха в Єгипет, ймовірно з метою завершення чи утворення знайомства з найбільш авторитетними исмаилитами.

Коли вмер Мустанир, удалося без особливої праці посадити на престол Мустали. Коли відбулося призначення Мустали і загострилася боротьба придворних угруповань, точно установити важко. Рішення Мустанира на користь молодшого сина викликало невдоволення серед исмаилитов. Був порушений теоритически непорушний принцип про перехід імамату від батька тільки до старшого сина.

У фатимидских исмаилитов розкол на низаритов (признававших імамат Низара) і мусталитов ( признававших імамат Мустали) відбувся, только після смерті Мустансира.

З погляду Стройової Л.В., перебування в Каїрі дало Хасану ибн Саббаху дуже багато чого. Він зміг познайомиться з Каїром і політичною обстановкою в столиці. Він довідався про прогресуюче падінні моці Фатимидского халіфату. Самим головної для Хасану ибн Саббаха була можливість переконатися в тім, что исмаилитам Ірану не прийдеться розраховувати на допомогу Фатимидского халіфату, і, нарешті, боротьба угруповань при дворі Мустансира, що підтримували Мустали чи Низара, предопредилила пізніше, після розколу 1094 р., визнання Хасаном ибн Саббахом імамату Низара.

Навчання Хасану ибн Саббаха “Дават- і джадид”

З 1081 р. після повернення Хасану з Єгипту починається новий період его діяльності. Йому було вже близько 27 років. Понад 10-тия він був зв'язаний з исмаилитами побував у Сирії і Єгипті, тисячі км проїхав по суші. Скінчився період нагромадження політичних і релігійних знань. Починалася пора активної політичної і пропагандистської діяльності.

Уже в цей час про його діяльність і зв'язки з исмаилитами було відоме сельджукскими владі, і вони його розшукували. Йому довелося ховатися а Исфахане.

Політична мета Хасану ибн Саббаха була сформульована їм дуже четко: знищити політичну владу Сельджуків, “перевернути нагору дном” уся держава, звільнити від їхнього панування населення Ірану і его територію. Така була першочергова задача исмаилитов.

Політичні і соціальні гасла виявляються і з релігійного навчання Хасану ибн Саббаха, що пізніше одержало назву “Дават-и джадид”.

Навчання Хасану ибн Саббаха яких-небудь нових релігійних положень не містило і реформою фатимидского исмаилизма не було. У “Дават-и джадид” немає і натяку на батиї і її найважливішій частині- хакаик, що включала космогонію, філософію еманацій, зіставлення макро- і мікрокосму, пророчі цикли і т.д. Сам Хасан не міг не знати фатимидского навчання у всій його повноті. Відмінність “Дават-и джадид” від старого фатимидского исмаилизма полягає в тому, що з цього (сложнейшего у своїй філософській частині) навчання Хасан ибн Саббах узяв тільки навчання про імама, простій по своїй сутності, цілком доступне будь-якому непідготовленому слухачу і прихильнику.

У тій запеклій збройній боротьбі, що вели исмаилиты в Ірану, допомозі від Фатимидов вони не чекали і не шукали. Фатимиды, зі своєї сторони, у боротьбу в Ірану не втручалися.

Захоплення Аламута (1090) поклав початок існуванню в Ірану самостійної держави, не підлеглого ни Сельджукам, ни Фатимидам. Призначувані Хасаном ибн Саббахом даи прийняли “Дават-и джадид” і пропагували його.

Навчання давало переконаність у тім, что только исмаилиты йдуть правильним путем, уселяла їм впевненість у своїй перевазі на ворогом, что сприяло зміцненню єдності.

Утворення исмаилитского держави

На наступний рік після захоплення Аламута, у 484/1091/92 р. исмаилиты підняли повстання в Кухистане, що закінчилося їх перемогою.

Несподівана смерть султана Мелик-шаха викликала різку зміну політичної обстановки в державі Сельджуків. Почалася гостра боротьба за престол між його синами і братами.

У плині правління султана Баркйарука (1093-1105) феодальні усобици охопили всю країну. Заколоти тюрских феодалів відбувалися в районах Исфахана, Хамадана, Рейя, Себзевара, Мерва, Серахса, Балха, а також у Хорезмі. У столиці і у всій країні була відсутня тверда влада.

У плині цих 12 років створилися сприятливі умови для зміцнення исмаилитов у уже зайнятих ними районах.

У Рудбаре исмаилиты захопили міцність Ламасар. Таким чином, уся долина Аламута виявилася під владою исмаилитов.

У 493/1099/100 р. исмаилиты без бою опанували міцністю Гирд-кух, розташованої біля м. Дамгана. Султан Баркйарук,зайнятий у цей час боротьбою зі своїм братом Мухаммедом, не почав военнных дій проти исмаилитов у цьому районі.

Утвержение исмаилитов у Рудбаре, Кухистане і Дамгане і продолжавшиеся феодальні усобицы серед синів Мелишаха з'явилися причиною активізації исмаилитов у столиці. Исмаилитам не удалося захопити Исфахан, але, незважаючи на поразку і загибель Ахмеда ибн Абд ал-мелик ибн Атташа, велика частина з них благополучно добралася до исмаилитских фортець, розташованих в інших районах Ірану.

Хасан ибн Саббах направив своїх даи в Сирію. Він прагнув до розширення исмаилитской пропаганди і збільшенню розмаху повстання. Боротьба исмаилитов з феодалами как в Ірану, так і в Сирії мала однакові форми, єдині цілі і методи. На початку 11 в. исмаилиты потерпіли поразка в Сирії, але их боротьба на цьому не скінчилася. Успіх прийшов пізніше.

Політична мета, поставлена Хасаном ибн Саббахом і исмаилитами, була досягнута. Ними було створено зовсім незалежне від Сельджуків самостійна держава. Хасан ибн Саббах, організатор усієї исмаилитской пропаганди в 80-90-і роки 11 в., вождь народних повстань і антисельджукской боротьби в90-х роках 11 -20-х роках 12в., являяся главою держави і мав необмежену політичну і духовну владу. Його навчання було офіційною релігією исмаилитского держави.

Основна маса населення исмаилитского держави прийняла навчання Хасану ибн Саббаха, засвоївши з нього, вероятно, те, що йому більше всего було зрозуміле і близко.

Без сумніву, населення исмаилитского держави повинне було виконувати роботи з будівництву нових фортець, заготівлі продовольства на випадок облоги, риттю колодязів і каналів, будівництву іригаційних споруджень, зведенню житлових будинків у фортецях і т.д. Однак у подібного роду роботах были зацікавлені всі исмаилиты, і результат их праці йшов на загальне благо, зміцнення і розвиток исмаилитского держави.

У цей час у исмаилитском державі ще не було різкої майнової диференціації між правителями, представниками держави і простим народом. Суворий, аскетичний спосіб життя, установлений Хасаном ибн Саббахом для усіх без винятку, відповідав споконвічним мріям крестянских мас про знищення різниці між багатими і бідними, про майнову рівність. Ці поки однакові для всіх умови матеріального життя зв'язувалися, у представлення народних мас, з навчанням Хасану иьн Саббаха бо імамі, що принесе людям благоденство і повна соціальна справедливість, тобто життя без експлуатації. Наслідком цього була прихильність исмаилитов навчанню “Дават-и джадид”.

Для исмаилитского держави характерні відмовлення від спадкоємної монархії (єдиної форми державної влади, що практикувалася у феодальних володіннях); знищення можливе інституту ікту і зв'язаної з ним сукупності феодальних податків, поборовши і повинностей, що існували в сельджукском державі; риси аскетизму і прагнення до загального равентсву; обов'язкова для всех сувора дисципліна.

Розвиток исмаилитского держави

З 20-х років 12в. загальне ослаблення і дроблення сельджукских володінь створювали сприятливу обставину для розвитку держави.

З 20-х по 60-і роки зовнішня політика держави исмаилитов розвивалася по наступним основним напрвлениям: розширення території держави шляхом завоювання феодальних фортець і будівництва нових зміцнень; відкрита збройна боротьба з військами феодалів; індивідуальний терор проти класових, політичних і релігійних ворогів исмаилитского держави.

Свыше 8-ми сторіччя, з часів першого хрестового походу, исмаилитов Ірану і Сирії називали сектою убийц. Хрестоносці бачили в них невловимих, таємничих убивць, що вміли будь-яким шляхом наздогнати намічену жертву. Всі убиті відносяться до військового і чиновной знаті, як тюркської, так і перської, вищому мусульманському духівництву, а також до керівників суннитов різних розумний і помірним шиїтам. Незмінним залишався і класовий склад фидаев, що добровільно жертвували собою убивць, що були вихідцями з чи селян ремісників.

Внутрішнє становище исмаилитского держави характеризується встановленням спадкоємної монархії Кийа Бузург Умида і его нащадків, що збережеться до кінця існування цієї держави; висуванням Кийев на найважливіші військові й адміністративні посади; проникненням у правящии кола исмаилитов тюркських феодалів; появою майновою диференціацією в исмаилитском суспільстві, що викликало глибоке недовольствие серед рядовых исмаилитов.

Незабаром після смерті Хасану ибн Саббаха правителем Аламутского держави став Кийа Бузуг Умид (1124- 1138).

Розширення територій исмаилитского держави на півночі Ірану збільшувало його населення і зміцнювало економічну базу.

У исмаилитском державі спостерігався відносно високий рівень розвитку продуктивних сил. Вилучені друг від друга володіння т окремі фортеці, що складали исмаилитское державу, уключали сільськогосподарські райони, придатні для розведення усіх видів сільськогосподарських культур, пасовища, що забезпечували кормами численна худоба; міста з розвитим ремеслом, продукція якого йшла на експорт і на місцеве споживання.

Розвите скотарство забезпечувало продукти харчування: мысо, сыр, молоко, олія, а також вовна для виготовлення одягу. Про значення скотарства в економіці говорить і те, що професія пастуха не вважалася соромної навіть для самого глави держави. Правитель Аламута Червоний пекл-дин у своїй юності пас баранів.

Достаток дощів і наявність гірських рік у Рудбаре створюють сприятливі умови для розвитку богарного і поливного землеробства. Джерела згадують про товкотнечі для рису, побудованих у Ламасаре, садах і городах, розбитих у підніжжя цієї міцності.

Що належали исмаилитам міцності, що розташовувалися на найважливіших торгових шляхах, забезпечували грошові доходи від збору торгових пошлин, від охорони і грабежів караванів.

Поява внутри имаилитского держави феодальних елементів, що зберегли свою власність, прихильність правовірному ісламу і глибоко ворожих зрівняльним прагненням, викликало протест народних низів. На початку 60-х років 12 в. ці протиріччя виявлялися у виді гострої класової боротьби, соціального “вибуху” народного гніву. Соціальний протест одержав вираження в релігійній формі- єдино можливої у феодальну епоху. Він знайшов вираження в навчанні про “День Кийамата”, що проголосив 4-тый правитель Аламута- Хасан ибн Мухаммед ибн Кийа Бузург Умид.

Проголошення Кийамата розглядалася дослідниками только как релігійна реформа исмаилизма. Однак првозглашение Кийамата було в плані соціально-політичному вимогою соціальної і майнової рівності для исмаилитов; закликом до убивств, побиванию каменями, непримиренній боротьбі з “своїми” феодаоами. У плані релігійному провоглашение Кийамата означало скасування шаріату і поява відмінного від исмаилизма віровчення- низаризма.

Загибель исмаилитского держави

До початку 13 в. у исмаилитском державі різко загострилися внутрішні протиріччя. Йшла напружена боротьба між двома угрупованнями. Одна з них- феодальна- прагнула порвати з низаризмом і повернутися в лоно ісламу, установити контакт із феодалами близьких і далеких володінь, вільно распряжаться своїми багатствами і збільшувати їх. До зрівняльних прагнень рядових исмаилитов обличчя, що належать до цієї групи, відносилися різко вороже. Питома вага цієї групи в исмаилитском державі усі зростав.

Друге угруповання- демократична- стояла з усіх питань на діаметрально протилежних позиціях. Вона зберігала прихильність низаризму, була ворожа навколишнім исмаилитское держава феодалам, непримиренна до “своїм” феодалам, пддерживала майнова рівність, воювала з монголами. Боротьба цих угруповань з'явилася одгой з найважливіших причин загибелі исмаилитского держави.

Обидві групи намагалися заручатися підтримкою правителя Аламута чи его спадкоємця.

З приходом до влади Джелаль пекло-дина Хасану (1210-1221) і його феодального угруповання, що підтримувала, була негайно змінена вся зовнішня і внутрішня політика исмаилитского держави, проводившияся понад сторіччя.

Новий курс, узятий Джелаль ад-дином Хасаном, уключав повний розрив з низаризмом і проголошення суннитского ісламу, припинення всякої боротьби исмаилитов з феодальними державами і встановлення дружніх і родинних зв'язків з їхніми правителями. При вторгненні монголів у державу хорезмшахов Джелаль пекл-дин Хасан негайно виразив повну покірність Чингизхану.

З моменту вступу на престол Джелаль пекло- дина Хасану суннизм став офіційною релігією исмаилитского держави.

Тимчасова перемога феодального угруповання на початку 13 в. привела до того, що правитель Аламута Джелаль пекло- дин Хасан Ноу-Мусульман відреклося від исмаилизма, повернувся в лоно ісламу, спалив частину книг аламутской бібліотеки. У своїй зовнішній політиці він, не відрізняючи від інших феодальних правителів того часу, брав активну участь у їх усобице. Але демократичні прагнення рядових исмаилитов були ще сильні. Їм удалося, привівши до влади Червона пекло-дина, змінити на діаметрально протилежний політичний курс його попередника. Снову був відновлений низаризм; у внутрішній політиці підсилилися репресії проти “своїх” феодалів.

Вторгнення монголів не торкнулося исмаилитских володінь, що в економічному змісті процвітали. Демократическме правителі Аламутского держави прагнули підтримати останнього хорезмшаха в його боротьбі з монголами. Їхні контакти виражали своєрідну форму антимонгольської боротьби в Ірану.

У 50-х роках 13 в., при вступі в Іран монгольських військ Хулагу-хана, над володіннями исмаилитов нависла грізна опастность. До цього часу в правлячих колах исмаилитов ведучу роль зуміла зайняти феодальне угруповання, що ненавиділо низаризм як єресь і жадала капітуляції перед монголами. Героїчний опір рядових исмаилитов монголам виявилося неспроможним вследствии зрадництва имаилитских вождів. Вони здали Меймундиз. Після недовгої боротьби жителі Аламута одержали право виходу з міцності. Один рік пручалися Ламасар і 20 лет – Гирд-кух.

Висновок

Причинами загибелі исмаилитского держави з'явилися не тільки зрадницька політика его правлячих кіл, не тільки кількісна перевага монгольських військ і их краща технічна оснащеність. Головна причина полягає в іншому. У період фелдализма соціальні ідеали народних повстань були звернені до невозратному пршлому, ці ідеали були нереальними мріями про повернення до суспільства докласовому з його майновою рівністю і відсутністю експлуатації людини людиною.

Исмаилитское суспільство і держава виникла і зміцнювалася в оточенні розвитого феодального суспільства, і их власний розвиток не мало іншого шляху, крім шляху феодального. У цьому їхня історична приреченість.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Л.В. Строева “ Держава исмаилитов в Ірану в 11-13вв.”, Наука, М., 1978

2. Мец А. “Мусульманський ренесанс”, М., 1966

3. Петрушевский И.П. “Іслам в Ірану в 7-15 В.”, Л., 1966