Referat.me

Название: Конституція про правовий статус особи в Україні

Вид работы: реферат

Рубрика: Государство и право

Размер файла: 18.18 Kb

Скачать файл: referat.me-35354.docx

Краткое описание работы: Контрольна (залікова) робота з основ конституційного права України ТЕМА: “Конституція про правовий статус особи в Україні” План 1. Вступ. 2. Висновки.

Конституція про правовий статус особи в Україні

Контрольна (залікова) робота

з основ конституційного права України

ТЕМА: “Конституція про правовий статус особи в Україні”


План

1. Вступ.

2. Висновки.

3. Використана література.


Конституція про правовий статус особи в Україні.

Кожна людина живе в тій чи іншій державі і має зв'язки з суспільством, в якому вона живе. Кожна держава визначає характер взаємозв'язків суспільства та особи, держави і громадянина. Держава як офіційний представник суспільства юридично закріплює, насамперед в Конституції, права та обов’язки людини й громадянина.

Світовий і національний досвід дав змогу встановити ряд основоположних принципів у сфері прав людини і громадя­нина, які дістали закріплення в Конституції України:

І. Рівноправність громадян

У Конституції України (ст. 24) записано «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом». Отже, кожний громадянин України має однаковий обсяг прав, і всі ми незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, роду і характеру занять маємо рівний юридичний статус, тобто на рівних засадах повинні виконувати закони та нести відповідальність за їх порушен­ня. Законодавчі акти мусять застосовуватися до кожного з нас залежно від вчинків та об'єктивних обставин, а не від посади чи майнового стану.

Люди рівні у правах, але це не означає, що вони однако­ві або схожі одне на одного з точки зору фізичних чи розумових здібностей, талантів тощо. Рівноправність (юри­дичну рівність) не слід ототожнювати з однаковістю (фак­тичною рівністю).

Принцип рівноправності фіксує неприпустимість вста­новлення з будь-яких соціальних чи особистих підстав привілеїв і обмежень. Цей принцип має бути еталоном у процесі здійснення людських прав.

2. Єдність прав та обов'язків громадян

Права і свободи не відокремлюються від обов'язків гро­мадянина. Ми маємо розуміти, що реальними права люди­ни стають лише тоді, коли вони невідривне зв'язані з вико­нанням нею обов'язків. Така єдність прав та обов'язків складає основу кожного суспільства. І в такому сенсі обо­в'язки людини —це вимоги, які ставляться суспільством до неї для того, щоб не порушувалися права людини і суспіль­ство нормально функціонувало. Права й свободи людини не можуть зробити її незалежною від суспільства, в якому вона живе, і тому права людини не звільняють особу від обо­в'язків, насамперед від обов'язку поважати права інших людей, їх об'єднань і суспільства в цілому. Крім того, ряд обов'язків логічно випливають із наявності відповідних конституційних прав. Адже право на безпечне для життя й здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушен­ням цього права шкоди невідривне від обов'язку не запо­діювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодову­вати завдані їм збитки.

3. Неприпустимість зловживання правом

Під час здійснення своїх прав і свобод кожна людина мусить зважати на певні обмеження, запроваджені в інтере­сах здійснення прав і свобод інших людей. Нехтування такими обмеженнями вважається зловживанням правом. За перевищення меж свого права передбачається відповідаль­ність. Це цілком зрозуміло й справедливо, бо, як влучно зауважив американський філософ Р. Емерсон, «Моя свобо­да розмахувати руками завершується там, де починається ніс мого ближнього».

4. Гарантованість конституційних прав і свобод

Держава не лише проголошує права й свободи людини, а й бере на себе зобов'язання їх реалізації. Вона законодав­че гарантує забезпечення дотримання й захист цих прав. Конституція України закріплює принцип гарантованості прав людини у ст. 3: «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави» та у ст. 22: «Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані».

5. Взаємна відповідальність людини і держави

Зміст цього принципу полягає в тому, що держава бере на себе відповідальність за забезпечення прав людини, але й людина також несе відповідальність перед державою. У ст. З Конституції України визначається: «Держава відпові­дає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпе­чення прав і свобод людини є головним обов'язком держави», а ст. 68 зазначає: «Кожен зобов'язаний неухильно додержува­тися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей».

Галузі прав людини

Кожна держава забезпечує права та свободи особистості за допомогою норм національного права, внутрішніх механізмів і процедур. Але вже після першої світової війни стало ясно, що силами окремої держави важко захистити права людини, тут потрібні міжнародні гарантії. В 1919 р. була заснована Ліга Націй, під егідою якої виникла серія міжнародних договорів, що передбачали захист національ­них меншин в окремих країнах.

Друга світова війна продемонструвала жахливі факти порушення прав людини тоталітарними режимами як на власній, так і на окупованій території, масового знищення мирного населення за ознаками релігійних переконань, расової і національної належності, що підтвердило необхід­ність забезпечення ефективного міжнародного захисту прав людини. Зусиллями держав світу було створено Організацію Об'єднаних Націй (1945), одним з головних завдань якої є здійснення міжнародного співробітництва в «заохоченні та розвитку поваги до прав людини і основних свобод для всіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії» (Статут ООН, ст. 1). Сам Статут ООН є вихідним міжнародно-правовим документом, у якому сформульовано принцип поваги до прав і свобод людини. Усі держави —члени ООН повинні виконувати взяті за Статутом зобов'язання, зокрема заохо­чувати повагу до прав людини та їх додержання.

Відповідно до Статуту ООН у 1945 р. було створено комісію ООН з прав людини, в обов'язки якої входила підготовка міжнародних документів з прав людини. Вже 10 грудня 1948 р. в Парижі Генеральна Асамблея ООН прийняла й проголосила Загальну декларацію прав людини «як завдання, до виконання якого повинні прагнути всі народи і всі держави».

Загальна декларація прав людини має основоположне зна­чення для міжнародної регламентації прав і свобод людини. Вона проголосила всіх людей вільними та рівними у своїй гідності і правах. Вона є першим міжнародним документом, що найповніше виклав перелік прав людини, який базуєть­ся на десяти відомих християнських заповідях, англійських, американських і насамперед французьких законодавчих актах щодо прав людини.

Загальну декларація прав людини складається з преамбули та 50 статей, що містять основні права й свободи людини, які можна розділити на громадянські, політичні, економіч­ні, соціальні та культурні. У першій статті викладені загаль­ні положення, на яких базується Декларація, — невід'єм­ність прав на свободу та рівність, природність прав людини. У другій статті сформульований принцип рівності й недопу­щення дискримінації щодо прав і свобод людини.

Загальна декларація прав людини не є юридичне обов’язковим документом, проте відбиває загальну домовле­ність народів світу і є моральним зобов'язанням для членів міжнародного співтовариства. Це дає підстави використову­вати Декларацію в юридичному, моральному та політично­му плані як на міжнародному, так і на національному рівні.

Загальна декларація прав людини стала складовою части­ною так званої Хартії прав людини, до якої також увійшли два пакти, прийняті Генеральною Асамблеєю ООН 16 груд­ня 1966 р. на розвиток Загальної декларації прав людини, — Міжнародний пакт про громадянські і політичні права та Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. На відміну від Декларації кожний пакт має обов'язкову силу для держав, які його підписали. Міжна­родні пакти поклали на держави зобов'язання дотримувати­ся проголошених у них прав. За обсягом закріплених прав і свобод пакти не відрізняються від Декларації, лише поши­рюють і конкретизують її положення. Але є розбіжності в реалізації норм цих Пактів. Відповідно до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права кожна держава зобов'язується поважати й забезпечувати права, що містять­ся у Пакті. Відповідно ж до Міжнародного пакту про еко­номічні, соціальні і культурні права кожна держава зобов'я­зується вживати у максимальних межах наявних ресурсів заходи до того, щоб поступово забезпечити визнані у Пакті права. До Хартії прав людини належить ще один доку­мент — Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який визначає механізм реалізації цього пакту.

Класифікація прав і свобод людин

У сучасній політико-право-вій теорії є декілька варіантів класифікації прав і сво­бод людини, серед них найбільш поширеною є класифіка­ція за Міжнародними пактами на такі групи: громадянські (особисті), політичні, економічні, соціальні та культурні. Громадянські права людини ототожнюють з особистими правами людини, тому що вони регулюють суспільні відно­сини особи в конкретному суспільстві. Іноді економічні, соціальні та культурні групи об'єднують в одну групу соціально-економічних прав. У науковій літературі порушу­валося питання про винесення в окрему групу так званих «фізичних прав» (право на життя, фізичну недоторканність, вибір місця проживання тощо).

Статус громадянина складається не лише з прав і свобод, оскільки до нього входять також і конституційні обов'язки людини й громадянина, закріплені у ст. 65— 68 Конституції України. Це обов'язки додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права й свободи, честь і гідність інших людей; захищати Вітчизну, її незалежність і територіальну цілісність; шанувати державні символи; спла­чувати податки і збори в порядку й розмірах, встановлених законом; не завдавати шкоди природі, культурній спадщині та відшкодовувати завдані їм збитки. Ці обов'язки спрямо­вані на забезпечення реалізації всіх видів прав і свобод кожної особи, що проживає в Україні.

Похожие работы

  • Конституційне закріплення виборів органів місцевого самоврядування

    Тема: “Конституційне закріплення виборів органів місцевого самоврядування” План 1. Як Конституція України визначає поняття та зміст місцевого самоврядування в Україні?

  • Рішення про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення вимог

    __________________________________________ (назва органу державної податкової служби) РІШЕННЯ № про застосування та стягнення фінансових санкцій за порушення вимог

  • Поняття і види відповідальності місцевого самоврядування

    Національний університет “Києво-Могилянська Академія” Факультет правничих наук Кафедра загально-правових наук Поняття і види відповідальності місцевого самоврядування

  • Система трудового права 3

    Курсова робота на тему: „Система трудового права” Курсова на 43 сторінки Ціна курсової: 50 грн. Можна замовити окремий розділ: ціна 3 грн. за сторінку Телефон 8 (050) 731-58-17

  • Іноземці як суб єкти конституційних правових відносин

    РЕФЕРАТ на тему: “Іноземці як суб єкти конституційних правових відносин” Вступ Будь-яка країна має поширювати свої конституційні права, свободи та обов’язки не тільки на своїх громадян, але й на осіб, які у тій чи іншій ролі перебувають на її території. Тому, з точки зору конституційного права, є важливим дослідження іноземців у ролі суб’єктів конституційних правових відносин.

  • Верховна Рада України 3

    Коломийський коледж права і бізнесу РЕФЕРАТ на тему: “Верховна Рада України” Коломия – 2001 1. Повноваження Верховної Ради України Конституція закріплює широкі повноваження Верховної Ради Україні, які визначають її місце і роль у державі. Ці повноваження за сутністю і призначенням можна поділити на декілька груп.

  • Проблема реформування виборчої системи в Україні

    Реферат на тему: Проблема реформування виборчої системи в Україні Згідно з Конституцією України вищою формою безпосереднього здійснення влади народом визначено вибори та референдуми, що, в свою чергу, врегульовуються відповідним законодавством. На даний момент, існує близько 7-ми Законів України (Конституція України, "Про вибори народних депутатів України", "Про вибори Президента України", "Про всеукраїнський та місцеві референдуми", "Про Центральну виборчу комісію", "Про вибори депутатів місцевих рад, та сільських, селищних та міських голів") і велетенська кількість різноманітних постанов, інструкцій та роз'яснень Верховної Ради, ЦВК та інших державних установ, що повинні забезпечити проведення виборів та референдумів у відповідності з принципами законності, гласності, демократичності і гуманізму.

  • Працевлаштування іноземних громадян

    Правове регулювання праці іноземних громадян в Україні. Порядок видачі, продовження строку дії та анулювання дозволів на використання праці іноземців та осіб без громадянства. Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

  • Класифікація джерел трудового права України

    Класифікація джерел трудового права України 1) Залежно від органу який прийняв нормативно правовий акт (НПА), джерела трудового права поділяються на:

  • Правовий статус іноземців в Україні їхні право- та дієздатність

    Правовий статус іноземців в Україні, їхні право- та дієздатність Конституція України проголошує принцип національного та здійснення прав, свобод і обов'язків іноземцями. вказано, що іноземці та особи без громадянства, які ють в Україні на законних підставах, користуються , самими правами і свободами, а також несуть такі самі л'язки, як і громадяни України — за винятками, встанов­леними Конституцією, законами чи міжнародними договора­ми України.