Referat.me

Название: Зав`язь

Вид работы: книга

Рубрика: Литература и русский язык

Размер файла: 17.04 Kb

Скачать файл: referat.me-192475.docx

Краткое описание работы: Автор: Тютюнник Григір. Дід Лаврін питає онука, куди це він налагодився, і підсміюється, ніби й справді щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надів і волосся на голові прислинив,— може, він на збори йде?

Зав`язь

Зав'язь

Автор: Тютюнник Григір .

Дід Лаврін питає онука, куди це він налагодився, і підсміюється, ніби й справді щось про нього знає. А що тут такого, що хлопець нову сорочку надів і волосся на голові прислинив,— може, він на збори йде?

У хаті потемніло так, що й по кутках цвілі не видно. Картопля біліє — попускала паростки, в землю проситься.

Пора хлопцеві вирушати.

Бере пляшечку одеколону, поливає носовик, а дід сміється. В'їдливий страх! І Миколка (так звуть хлопця) знає чого.

Тож було, як вечір настане, то дід і починає розказувати, як їм у австрійському полоні жилося. А взимку колядок разом співають на печі: дід басом, а Миколка — альтом.

«А тепер — минулося. Тепер я... самі ж, бач, кажуть: парубок...»

Хлопець іде до дверей, а дід застерігає, що, мовляв, як жениться на тій прояві, то кислиці йому снитимуться. Миколка просить діда перестати, а він своє: «Бо то дівка з тієї куряви, що чорти на дорогах крутять!»

«— Просто в неї міцний характер,— кажу спокійно, аби швидше виприснути з дому.

— Еге ж,— бубонять,— і тюрма міцна, та чорт їй рад...» Хлопець хряпає дверима й виходить на поріг.

Надворі пахне молодим листям, торішніми бур'янами і мокрим попелом. Садок уже відцвів і густо вкрив землю білими пелюстками.

Десь далеко в степу тремтить червона заграва — видно, трактористи палять стару солому.

Миколка йде садом на край вулиці, до провалля, і вже здалеку бачить маленьку білу постать. То — Соня. Жде... Хлопцю здається, що він ширшає в плечах, твердішає його крок і ось—ось підлетить. А от голосу — нема...

«— Соню,— белькочу шепеляво й противно,— це ти?

— Ні, це не я,— озивається вона й потихеньку сміється.— Це — мара...» Потім міцно бере хлопця під руку і пропонує показати сніг у проваллі. Вони лізуть у чорну холодну прірву, підпираючи один одного плечима. У проваллі справді пахне талим снігом, а під ногами щось рипить і гуде.

Соня закидає голову і лоскоче підборіддя юнака гарячими губами: «Бач, крига... а ти не вірив».

Очі у дівчини якісь дивні: наче й злякані трішки, й сміються. «У мене починають терпнути ноги і стають, як мотузяні. А голова хилиться, хилиться...

«А що,— думаю,— як я її поцілую, а вона мене — в пику? Буває ж таке. Он і в кіно показують... — і шия перестає гнутися, дубіє».

А Соня вже й не сміється, сердита якась. Ні, вирішує хлопець, краще другим разом. «Отак і стовбичу коло неї, не знаючи, що й казати, аж доки вона не озивається:

— Миколко, давай я буду падати, а ти мене держи. Ану, чи вдержиш?

— Ого, коли б ні! — вигукую, хапаючи її за тоненький поперек, але раптом підсковзуюся і з переляком і огидою до себе відчуваю, що зараз так і обербенимось у грязюку».

А Соня сердито пручається з рук і ошпарює злим поглядом. «— Пусти! Силач...

— Підсковзнувся,— мимрю,— хіба ж я винен, що тут слизько?» Соня норовисто відвертається і мовчить. А в Миколки перед очима з'являється насмішкувате лице діда Лавріна. Може, він і правду казав, що — кислички снитимуться...

Згадка про діда робить хлопця сміливішим. Він рішуче починає видиратися з провалля.

«— Миколко, а я? — жалібно шепоче Соня.

І від того шепоту у мене паморочиться голова, а серце починає калатати, як дзвін. Стрибаю вниз, сердито хапаю її за плечі і з розгону цілую в рипучу холодну хустку.

— Навіщо ж ти...аж за вухо, дурненький... — видихає Соня і сміється якось покірно й лагідно.— Ходім уже, бо тут холодно». Миколка не допомагає дівчині, а майже виносить її вгору на руках. І почуває, що сили в нього, немов у вола. Соня озирається і говорить, що як чудно — кругом садки цвітуть, а там, у проваллі, сніг...

« Йдемо до шляху, на лавочку, що у нас під хлівом. Соня тремтить, горнеться до плеча і дихає мені за комір.

— Ти не змерз? — питає.

Я з усієї сили зціплюю зуби, щоб не труситись, а їй кажу:

— Та н—наче ні...»
У степу вже майже розжеврілось, а в борознах, наче сніг у проваллі, біліє опалий цвіт. «Листя в садках ще тільки проклюнулося, тому в гіллі рясно миготять дрібні, мов роса, прозеленкуваті крапельки: то зав'язь.

Соня мріє: якби їй таке намисто — вік би не знімала. А Миколка обіцяє, що як вивчиться на шофера, то обов'язково купить.

Дівчина говорить, що вишиватиме йому сорочки, гарні—прегарні, кращі, ніжу лавці продають. «Соня раптом зупиняється, стає навшпиньки і потихеньку, обома долонями, нахиляє до себе мою голову. На якусь мить я бачу її сухі вимогливі очі і чую сором'язливий шепіт:

— В сто раз кращі... милий... в тисячу! А далі вже нічого не бачу і нічого не чую...»

Потім вони довго ще сидять на лавочці, не розплітаючи обіймів навіть тоді, коли мимо мчать ранні машини на базар і шофери кричать з кабін щось веселе, заохочуюче і безсоромне.

Розходяться далеко за північ, ледве переступаючи «солодку пекучу спрагу».

На порозі хлопець ще трохи постояв, слухаючи, як Соня тихо клацає засувом і причиняє двері.

І раптом із—за садка вивертається дід «у кухвайці й з вилами». А над деревами клубочиться дим.

«Ану, лишень, парубче, помагай окурювати садок, бо пропаде... зав'язь»,— наказує дід.

Миколка прожогом кидається у садок, нагрібає сякого—такого палива і розкладає вогонь аж на межі, щоб дим тягло і на Сонин садок.

«— Та не там, ближче до сада розкладай! — сердито гукають дід.

— Нічого,— одказую так, як вони мене вчили,— буде в людей — буде і в нас...

А сам собі думаю: за чим би його сьогодні забігти до сусідів, бо до вечора, либонь, не дотерплю, не доживу...»

Похожие работы

  • ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ

    ІВАН КОТЛЯРЕВСЬКИЙ «Еней був парубок моторний...» (за поемою Івана Котляревського «Енеїда») Появу поеми Івана Котляревського «Енеїда» вважають початком нової української літератури, до творців якої належать такі видатні митці, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Куліш, що також писали живою українською мовою. «Енеїда» стала першим друкованим твором нової української літератури, представивши до того ж досить рідкісний жанр — пародію, а точніше — травестію, за законами якого письменник мав дотримуватися запозиченого сюжету та творити свої образи на його основі.

  • Три зозулі з поклоном

    Автор: Тютюнник Григір. Любові Всевишній присвячується «Я виходжу з—за клубу в новенькому дешевому костюмі (три вагони цегли розвантажив з хлопцями—однокурсниками, то й купив) і з чемоданчиком у руці. І перше, що бачу,— хата Карпа Яркового. А перед нею — рівними рядочками на жовтому піску молоденькі сосни».

  • На згарищі

    Автор: Тютюнник Григір. Йшов урок. Вчитель Федір Несторович перевіряв знання учнів з історії. Одна дівчинка навіть не змогла відповісти, коли була війна, і це глибоко схвилювало вчителя. Після уроку він, «гримаючи залізними замками на протезі, пошкандибав додому». На вулиці гралися діти. Одне з них, бачачи, як невпевнено йде чоловік, зробило свої дитячі висновки: «Дядя п'яні».

  • Климко

    Автор: Тютюнник Григір. Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Вдалині рожевіли крейдяні гори, а десь між них — місто Слов'янськ, біля якого солі — бери скільки схочеш. А за склянку солі можна було наміняти харчів.

  • Син приїхав

    Автор: Тютюнник Григір. На початку серпня, в Ковбиші, велике село по обидва боки вузенької річки, з'їжджаються до батьків усі колишні ковбишівці, які після війни подалися з дому шукати постійного заробітку і щонедільного вихідного. Скрізь по дворах чути: «Папа, а как зараз навпростець дійти до лавки?» А батько, захмелілий від радості, бадьоро пояснює: «Та отак і отак.

  • Суд 2

    Автор: Винниченко Володимир. Неділя. Був дощ, і надворі ще не зовсім прояснилося. Але сонце прудко бігло з—за туману, золотило баню церкви і наближалося до економії.

  • Планетник

    Автор: Харчук Борис. Мене послали в село Вербівку агрономом. Там я жив на квартирі в старенької бабусі Олени Булиги. Вечорами ми милувалися рікою, лісом і собором за ним, дивилися на зоряне небо. Бабуся розповіла мені легенду про Планетника.

  • Усипка, Утечка, Усушка й Утруска

    Автор: Вишня Остап (Теорія) Чотири найулюбленіших слова на господарському фронті. Чотири наймодніших слова нашої доби. І всі на «у»... І от ці чотири «у» ростуть і вниз, і вгору, скрізь розростаються, вкорінюються, «як тропічні маки», хочуть покрити все народне господарство. Коли дивишся здалеку на економічні бази, то здається, ніби бачиш не їх, а лише одні «у».

  • Вечір проти Івана Купала

    Автор: Гоголь Николай Цю історію розказав нам дячок Н-ської церкви. Він переповів те, що розказав йому дід. В одному хуторі жив чоловік — пив, гуляв, а то раптом пропадав. Дарував дівчатам подарунки, і ніхто не смів відмовитися чи позбутися того подарунка — таким страшним був погляд у Басаврюка (так звали того чоловіка й підозрювали, що то сам диявол у людській подобі).

  • Тютюнник Григір

    (1931 — 1980) Григір Михайлович Тютюнник народився 5 грудня 1931р. в с. Шилівка на Полтавщині в селянській родині. Тяжкі умови дитинства відіграли згодом істотну роль і у виборі тем та сюжетів, і у формуванні світосприймання майбутнього письменника з його драматичністю як основною домінантою: рання втрата батька, життя вдалині від матері, завдані війною моральні й матеріальні втрати тощо.