Referat.me
/ / Білий кінь Шептало

Название: Білий кінь Шептало

Вид работы: книга

Рубрика: Литература и русский язык

Размер файла: 15.46 Kb

Скачать файл: referat.me-199496.docx

Краткое описание работы: Автор: Дрозд Володимир. Ішов підпасок і тягнув позад себе батіг, потім хвацько стрельнув ним, сказавши дядькові Степану, що йому потрібен кінь для приводу. Шептало зіщулився від звуку батога, шарпнувся разом з іншими кіньми в закуток й гидливо підібрав губи, бо ненавидів табун, гурт і загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, потім самі стали його обходити.

Білий кінь Шептало

Автор: Дрозд Володимир .

Ішов підпасок і тягнув позад себе батіг, потім хвацько стрельнув ним, сказавши дядькові Степану, що йому потрібен кінь для приводу. Шептало зіщулився від звуку батога, шарпнувся разом з іншими кіньми в закуток й гидливо підібрав губи, бо ненавидів табун, гурт і загорожі. Спочатку бригадні коні глузували з нього, потім самі стали його обходити.

Неприємна, знайома млявість — провісниця всяких прикростей — закралася в груди коневі. Звичайно, візьмуть його, хоча завтра вихідний і хотілося 6 відпочити. З конюхом у Шептала особливі стосунки: той його не б'є, не посилає на важку роботу, бо він — білий кінь, а потрапив у бригадне стовпище через злий випадок.

І все-таки вибір упав на Шептала, який вважав принизливим для себе цілий день ходити по колу або в упряжі по вулицях святкового міста (хай соромно буде людям, які загнуздали його, білого коня!).

Шептало шукав виправдання конюхові — значить, він не міг інакше вчинити. Ще коли його, молодого й гордого, привчали до упряжі, ганяли до сьомого поту, до кривавих рубців, він зрозумів, що люди рано чи пізно його зломлять, тому краще прикинутися покірним. Він не розумів деяких коней, котрі на кожному кроці намагалися суперечити, огризатися, адже цим нічого не досягнеш, окрім батога.

Шептало йде трохи ззаду й уявляє, що не його женуть на водопій, а він жене і табун, і конюха разом з ними. Він піднімає голову й ласкаво, заклично ірже. Але його тут же наздоганяє Степанів батіг і лайка. Образа була така несподівана, така болюча, що Шептала охопив відчай. Він побачив своє підневільне, принизливе становище без прикрас.

Запах трав на косогорі нагадав Шепталові дитинство, як він біг за матір'ю лошам-стригунцем, як мати розповідала йому про його дідів-прадідів — гордих білих коней, що гарцювали в цирку.

Шептало навіть не став пити воду, хоч дуже хотів, і конюх це помітив, вилаяв його знову й сказав підпаскові загнуздати. Кінь раптом гостро відчув свою неволю. І коли хлопчак ударив його пужалном, він шарпнувся, вирвав повід, звівся на задні ноги, потім опустився і помчався в лугову синь. Тепер він був справжнім білим конем, відважним та одчайдушним, як його далекі предки.

Шептало легко й вільно біг. Не було ні хомута, ні голобель, ніхто його не смикав. Він качався у траві, плавав у річці, пив чисту воду. Починався дощ, небо перерізала блискавка, і раптом Шептало побачив у воді себе — прекрасного білого коня. Це його засмутило: протягом усього життя в конюшні він обманював себе, бо давно «же був не білим, а бруднувато-сірим, попелястим конем, ось чому Степан і насмілився хльоскати його батогом. Шепталові раптом захотілося почути голос конюха.

Хай він буває інколи злим, але ж [при службі, та ще з такими кіньми, як у них, з ким не буває. Шептило побіг до конюшні і, згадавши, що він досі білий, викачався в калюжі. Навіщо виділятися? Нікому й нічого цим не доведеш. Краще прикинутися сіреньким та покірненьким. Сьогоднішнє перешумить, з конюхом вони порозуміються, недаремно ж білим коням дано розум.

Шептало підбіг до зачиненої загорожі, встромив голову між жердин і задрімав.

Похожие работы

  • Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...

    Автор: Белль Генріх Теодор. Оповідання написане від першої особи, події відбуваються під час другої світової війни. В назві твору Белль використовує перші рядки славнозвісної епітафії трьомстам спартанцям, які полягли, боронячись від навали персів.

  • Климко

    Автор: Тютюнник Григір. Климко прокинувся від холодної роси, що впала йому на босі ноги, глянув на шлях і підбадьорив себе — збіжить він з гори й зігріється. Вдалині рожевіли крейдяні гори, а десь між них — місто Слов'янськ, біля якого солі — бери скільки схочеш. А за склянку солі можна було наміняти харчів.

  • Євшан-зілля

    Автор: Вороний Микола. (Поема) Да лучче єсть на своей земле костю лечи, ине ли на чюже славну бьіти. (Літопис, за Іпатським списком) У наших давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою, не вихвалює героїв, але зворушує серце. У ньому таїться якесь пророкування, що підтримує надію й віру в ідеали тих, «котрі вже край свій рідний зацурали, занедбали...»

  • Яка доля людини яка живе у не свою епоху

    У своєму романі «Червоне й чорне» Стендаль розповідає про трагічну долю талановитого плебея у Франції часів Реставрації Жульєна Сореля. Син бідняка-теслі, Жульєн повинен був разом з батьком та братами працювати на лісопилці. Але він виріс не схожим і не зрозумілим для своїх близьких, що ненавидять його мрійність, нездатність до фізичної праці, любов до книг.

  • Давня казка

    Автор: Українка Леся. В одній країні жив талановитий поет. Його пісні розходилися по сьому світу, були й порадою й розвагою. Якось поет лежав у гаю прямо на стежині. А тут їде лицар на полювання, кричить, щоб звільнили дорогу. Поет відповів, що так від нього втечуть рими-соколята, І якими він може вполювати кого завгодно й що завгодно, тому нехай верхівець сам зверне.

  • Сини

    Автор: Стефаник Василь. «Старий Максим волочив яру пшеницю кіньми добрими, молодими». Був він добрим хазяїном, міцним чоловіком. Односельці про нього говорили так: «Старий пес, все лютий, але молоді коні ще міцно тримає; бригадир, іззамолоду добре годований, та втратив обох синів і відтоді все кричить і на полі, і в селі».

  • Вечір проти Івана Купала

    Автор: Гоголь Николай Цю історію розказав нам дячок Н-ської церкви. Він переповів те, що розказав йому дід. В одному хуторі жив чоловік — пив, гуляв, а то раптом пропадав. Дарував дівчатам подарунки, і ніхто не смів відмовитися чи позбутися того подарунка — таким страшним був погляд у Басаврюка (так звали того чоловіка й підозрювали, що то сам диявол у людській подобі).

  • Дрозд Володимир

    Володимир Дрозд двадцятитрирічним юнаком видав першу книжку новел та оповідань («Люблю сині зорі», 1962) і одразу був прийнятий до Спілки письменників. Розпочавши літературну працю як новеліст і продовжуючи вряди-годи друкувати новели, В. Дрозд поступово утверджується як автор повісті й роману.

  • Кресафт

    Автор: Гончар Олесь. Голову колгоспу Кухаренка повідомили на польовому току про те, що його кличуть у район. Кухаренко відразу похнюпився. У нього навіть «вуса висіли аж до землі». Його легкова машина була в ремонті, то вирішив узяти кінну бідарку для такої поїздки. Від передчуття кари «млоїлося чоловікові в грудях», сумно цокала бідарка.

  • Смерть матері Юговичів

    Автор: Народна творчість Милий Боже, що за дивне диво! Ой зібралось військо на Косові, А в тім війську Юговичів дев’ять1, А десятий Юг-Богдан поважний.